«Найважливіше для оператора – це уява»

Інтервʼю

Сергій Ревуцький – куратор операторського курсу. Ми розпитали його про перші кроки у професії, викладацьку методику, кіносмаки та очікування від студентів.

Як ви стали кінооператором? З чого все починалось?

Я з 5 років займався спортивною акробатикою і планував далі вчитися в університеті культури на хореографа. Але ще під час навчання в школі у мене не стало батька, і я мусив ставати главою сім'ї. Батько займався любительською фотографією – вдома були прилади для проявлення фотографій, я з дитинства бачив всі ці негативи, позитиви, і батьківське хобі на мені вплинуло. А потім я випадково познайомився з хлопцем, який працював оператором на телеканалі. На мене у мої 16 років справило враження, що він був постійно в якихось мандрах, на цікавих подіях. Це доплюсувалось до кіноспадку від батька та спогадів про його хобі, і я задумався, що напрям навчання можна змінити. Подав заявку на операторський курс в Київський національний університет культури і мистецтв, – мене одразу взяли. Почав навчатися на стаціонарі, але навчання здалося надто повільним. Тепер я розумію, що таким чином різноманітну аудиторію намагались зрівняти у знаннях, але тоді дуже хотілося пришвидчити події. Провчившись перший курс на стаціонарі, я перевівся на заочний. І відразу пішов працювати.

Було дуже мало практики. І все було дуже повільно: мені здавалось, що на денному навчанні я гаю час. Я дуже рано зрозумів, що час – це важливо, і його треба використовувати з користю. Тому перевівся на заочку, почав працювати: лише практикуючи, відчув твердий грунт під ногами.

Випадково. Звільнилось місце оператора на каналі новин, і мій товариш запропонував спробувати. Головний оператор сказав: «Я розумію, що ти ще студент, тому от тобі випробування – візьми камеру і зніми щось про цей офіс». Я погодився, якось так на драйві все швиденько відзняв, і мене взяли в штат. Цілий рік пропрацював на новинах: познайомився з камерою, з технікою репортажної зйомки. Для мене в мої 17 років відкрився якийсь новий коридор можливостей. Все було цікаво – я ніколи не брав вихідних. Коли треба було кудись їхати, я був перший, хто зголошувався. Решта операторів були старшими і вже втомленими, тому мене активно використовували, але я був радий цьому.

Техніку ви яким чином опанували?

Коли в мене питали, чи знаю я ту чи іншу техніку, я відповідав, що так, але насправді не знав. Втім був впевнений, що розберуся. Навчитися, а потім піти і працювати – такого не було. Це зараз мої студенти щасливчики. У мене та моїх колег не було можливості на початку кар'єри послухати тих, хто розкаже, як все працює, яка послідовність дій і т.п. Курсів не було, тільки інститути, але навіть провчившись там 4 чи 5 років, не існувало гарантій працевлаштування, тож ми чіплялись за будь-які «гачки», щоб попрактикувати. Звичайно, маленька частка везіння теж була, але більше залежало від бажання. Комусь відмовлять, і він більше не стукає у ці двері. Якщо ж мені відмовляли, я не йшов, а питав: «Чому ні? Давайте розберемося! Якщо ви думаєте, що я не зможу, то я зможу!». Тобто, обрав для себе йти як криголам (сміється). І дякувати всім силам і енергіям всесвіту, в мене виходило. Брався за навіть за ту роботу, щодо якої не був впевнений, що зроблю. Але брався і робив.

Коли я опанував професію оператора репортажу, мені стало цікавим, як сценарій перетворюється на візуальний ряд. На моєму шляху опинився телеканал СТБ із серіалом «Чужі помилки». Там були справжні історії, які журналісти збирали по усіляким містечкам, а сценаристи перетворювали на літературні сценарії. Таким чином я спробував себе в бюджетному варіанті художнього жанру: сценарій, актори, декорації, невеличка команда, – ми працювали як у кіно, хоч і на малих бюджетах. І я в це закохався: коли бачу перед собою літери, у мене одразу картинки візуалізуються в голові.

Своїх студентів я запитую: «Оператор – це більш технічні навички чи творчі?» Хтось відповідає: 50 на 50, хтось 60 на 40... Якщо б ми з вами зараз були в 90-х або нульових роках – я б сказав 70 на 30, де 70 – це технічні, 30 – це художні навички. Але сучасна техніка багато чого робить за нас, тому я вважаю, що оператор сьогодні – це 90% творчі навички, і лише 10% – технічні.

Тому спонукаю студентів практикувати свою уяву.

Все почалося з мрії. Я випробував різні напрями операторської професії: був період стедікаму, аерозйомки, підводні зйомки, але я твердо вирішив бути оператором-постановником художнього жанру. Мріяв про історичне кіно, коли на моєму шляху з'явилась «Кріпосна». І після подолання маршруту у 13 знімальних місяців, 256 змін, 48 серій художнього жанру, мені подзвонили зі школи – і запропонували викладати.

Для мене це було вперше. Ніби розповідати про свою професію, але ще й опанувати педагогічний фах... Перед пробною короткою лекцією я страшенно перехвилювався: готувався, склав план, мучився, як налагодити спілкування. Але як тільки зайшов в аудиторію, зрозумів, що не це потрібно. І десь через 15 хвилин лекції почав просто розмовляти зі студентами і витягувати з них те, що їх хвилює. На той момент у мене щойно закінчилися зйомки, і я ще кипів знімальним процесом. У мене були відповіді на всі їх питання – я не теоретизував, а говорив, як воно є в реальному житті. І відтоді поводжуся як «граючий тренер»: я і у «полі», і можу дати пораду в аудиторії, поділившись досвідом.

Операторська річна програма

Навчання

Дозволяє вивчити теорію й отримати практику в операторському мистецтві, а також профільних дисциплін

Просто приходжу до студентів і питаю: які проблеми? І 8 годин як не було (посміхається). Я – за живе спілкування. Наводжу приклади і розповідаю, чому зробив саме так в певній типовій знімальній ситуації. Мій досвід допомогає студентам швиденько знайти відповідь і зробити наступний крок. Тому що багато хлопців і дівчат в якийсь момент запинаються у своєму розвитку – наприклад, зробили кльовий портрет, але як його зробити, коли персонаж рухається, вже не знають... Я просто допомагаю варіантами. Ставлю себе на їх місце – і таким чином можу зрозуміти, що їм завадило виконати завдання.

Якщо узагальнювати, ваша викладацька методика – це постійний діалог і свіжий досвід. Так?

Свіжість інформації в першу чергу. На практиці, якщо чесно, відбувається трохи по-іншому, ніж написано в книжках. Якщо обирати між теоретичним і технічним напрямком, моя мета – задовольнити студентів саме багатим практичним досвідом. Я практикував у різних обставинах, тому на їхні запитання у мене завжди є відповіді.

Наприклад, ми розмовляємо про операторський інструментарій та його вплив на підсвідомість глядача, а вони мене питають: «Думаєте, глядач про все це знає?». Може й не знає, але його реакція вже визначена. Коли людина, наприклад, опиняється у кімнаті червоного кольору, існує декілька варіантів емоцій, підсвідомо відчувається небезпека, спокуса і т.п. Якщо ми опиняємось у синій кімнаті, то це протилежний жанр: можемо думати про самотність, спокій і т.п. І у фіналі я підсумовую, що уяву треба постійно практикувати. Як? Наприклад, спостерігати за людьми навколо. Бачите парочку з парасолькою? Придумайте історію, що відбувалось з ними півгодини тому. Просто фантазуйте. Виникне безліч варіантів розвитку подій. Замість того, щоб постійно дивитись в телефон, варто озирнутись навколо і імпровізувати.

Що найважливіше ви прагнете донести до студентів і чого очікуєте від них?

Намагаюсь досконало донести до них суть професії. Що існує призначення, і якщо ти обираєш бути оператором, маєш усвідомити, що це напрямок твого життя.

Разом з тим, ніколи нічого не пізно: не важливо, який ти пройшов маршрут раніше, важливіше, що ти несеш всередині себе. Ти можеш бути супер досвідченим оператором, але приходить талановитий хлопчик чи дівчинка і робить просто все по іншому, і воно виглядає круто... Вчу, що треба не зупинятися і постійно вдосконалюватись.

І про те, що найважливіше для оператора – це уява. А далі – вони мають володіти всіма операторськими напрямами, бо операторська мода – циклічна і за мейнстрімом дуже важко втримати рівновагу.

Очікую від студентів, в першу чергу, сміливості під час прийняття рішення.

А відштовхнути від студента мене може відсутність бажання, нерозуміння мети навчання.

Розкажіть про ваші кіносмаки.

Я зі студентами люблю розмовляти про різних операторів. І завжди кажу: перегляд якісного кіно, візуальної творчості підсилює вашу уяву. Дізнайтеся, хто знімав ваші улюблені фільми, які ще у цього оператора були роботи, почитайте про нього. Зробіть собі кумира! Має бути якийсь «топчик» у професійному напрямку, щоб прагнути стати таким само крутим.

Мої улюблені оператори – Роджер Дікінс, Емануель Любецький, Конрад Голл. На курсі я розповідаю про фільми, які вони знімали, історії, які з ними траплялись на майданчику, як вони діяли в тих чи інши обставинах.

У створенні кумира немає нічого страшного: індивідуальний стиль і почерк включається після опанування основних операторських інструментів. Все одно ви будете робити так, як не роблять інші, а інші не будуть робити так, як робите ви. Тому останній крок для випускника – це розуміння, як оформити власний почерк і стиль.

Яким жанрам у кіно ви віддаєте перевагу?

Як глядач, люблю всі жанри. Хіба що окрім гротеску, коли в кадрі відбувається те, що не схоже на реальність. Не виключаю, мені доводилось працювати в такому жанрі, але тепер я розумію, що він не до душі.

Дуже люблю фільми про майбутнє. У мене було декілька мрій: зняти історичний костюмований фільм (і я працював над «Кріпосною»), потім щось про козаків (у мене був проєкт «Абсолютно брехлива історія»), а зараз мрія – попрацювати у фантастичному жанрі.