Надзвичайна частина нашої професії - ми робимо так, що з нічого народжується щось. Взагалі професія кінопродюсера - це щастя психотерапевта, бо продюсер допомагає іншим людям створювати їхні світи та реалізовувати їхні фантазії. Це досить дивна професія, як на мене.

Кожен фільм з режисером - це як шлюб, що триває 3-4 роки. Для мене єдиний критерій, чи хочу я робити той чи інший проєкт - це відповідь на питання "чи хочу я витрати на це 3 роки свого життя". Цей критерій працює ідеально. Він дозволяє відмітати все зайве

Ви як продюсер можете бути офіційним багатоженцем, бо у вас одночасно може бути 5 проєктів. У мене, наприклад, кілька проєктів у постпродакшені, кілька - у виробництві, і кілька - у розробці. І це постійно має бути так, бо з 7-ми проєктів у розробці у виробництво підуть 2-3. І це нормально робити за рік один-два фільми.

По світовим міркам можна знімати фільми по 4 роки, і це цілком нормально. Це навіть дуже швидко. А в України треба жити дуже довго і знімати дуже швидко. Бо ви отримали гроші, а далі бозна-що може трапитися - їх може з'їсти інфляція або ще щось. Саме тому всі на істериці намагаються швидко зняти фільм. Так іноді страждає якість.

До того, як ви йдете у препродакшн треба чітко розуміти, наскільки ваш фільм розвинутий, наскільки він у девелопменті зрілий. Бо як тільки ви йдете у підготовку, забудьте про дороблення сценарію. Зазвичай це до чогось хорошого не призводить

Якщо у вас класний фільм, за нього починається битва фестивалів. Ніколи не брешіть. Якщо ваш фільм жоден фестиваль не відібрав, ніколи не кажіть: "Та я не можу відбитися від пропозицій". Усі ці люди один одного знають, все це перевіряють. І якщо вас зловлять на брехні, вас забанять навічно. Закордоном репутація має вагу.

Ми зазвичай дивимося на режисерів, які вже мають 2-3 коротких метра, бо ми бачимо стиль. Важливо розуміти, що коли ви вчитеся, ви маєте робити помилки. Якщо ви не зняли жодного короткого метра або зняли один, і у вас буде пречудовий сценарій повного метра, ви його завалите. Бо ви ще не зробили всі ті помилки, які мали зробити. Це як дитина. Коли вона народжується, вона не може одразу говорити. Спочатку вона вчиться тримати голову, потім повзати, потім ходити і так далі. І цей етап неможливо перестрибнути. Ніяк!

Мої всі фільми були на кінофестивалях класу А, і я дуже боявся зробити помилку, вибрати щось не те. Тепер я вже не боюся, бо робити помилки - це нормально. Без них ви не навчитеся чомусь. Зараз я, звичайно, теж хочу, аби мої фільми перемагали на кінофестивалях класу А, але помилки робити готовий.

Каннський кінофестиваль - це насправді чотири кінофестивалі, які відбуваються в одному місці в один час.

Перший кінофестиваль - це, власне, Каннський кінофестиваль, який має дві програми: основну та "Особливий погляд".

Є окремий фестиваль, який називається "Двотижневик режисерів". Він є частиною великої каннської родини, але це не Каннський кінофестиваль. Він має своїх відбірників, своє приміщення, свою програму.

Третій кінофестиваль - це "Тиждень критики", і четвертий - ACID. На ACIDі працюють молоді французькі куратори. І це теж відбувається одночасно з Каннським кінофестивалем.

Один відомий український продюсер у свій час зробив велику помилку та подав свій фільм в основну програму Каннського кінофестивалю. Він був впевнений, що це автоматично розповсюджується на всі інші фестивалі каннської родини. І був дуже здивований, що це так не працює.