Артем Шемет: “Режисура — це вміння бачити більше, ніж просто картинку”

Артем Шемет — режисер і куратор програми для тінейджерів “Фільмейкінг” в Українській Кіношколі. Його студенти створюють свої перші короткометражки, вчаться бачити світ крізь об’єктив і розповідати історії, що резонують. У цьому інтерв’ю Артем ділиться власним шляхом у кіно, підходом до навчання та баченням нового покоління українських кінематографістів.

Артем, як ви прийшли в кіно? Пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що хочете стати режисером?

Пам’ятаю момент, коли вперше опинився у павільйоні. Мені тоді було лише шість років – це була зйомка рекламного ролика для телеканалів. Я прийшов туди як актор, але саме тоді вперше побачив, як працює режисер. І, мабуть, саме в той момент усвідомив, що це – магія, якою хочу оволодіти.

Які проєкти або роботи стали для вас ключовими у формуванні вашого режисерського стилю та мислення?

Фільм «Вірити» став моїм режисерським дебютом у кіно. Це була робота, що дала мені можливість не лише висловитися, а й перевірити себе — наскільки я готовий брати відповідальність за весь творчий процес.

Хто або що найбільше вплинуло на ваше бачення кіно — викладачі, улюблені режисери, досвід на майданчику?

Мій шлях у режисурі формувався з дитинства. На кожному етапі мене надихали різні люди, митці, твори. Лише з часом розумієш, як важливі глибокий аналіз і досвід, щоб сформувати власний стиль і світогляд.

Як ви пояснюєте дітям, що таке фільмейкінг? З чого починається їхнє знайомство зі світом кіно?

Перше, що я кажу студентам: спостерігайте, відчувайте, рефлексуйте. Без цього неможливо стати режисером. Це основа будь-якої творчості — уміння бачити більше, ніж просто картинку перед очима.

Які етапи проходять учні під час курсу — від ідеї до готового фільму? І що найважливіше в цьому процесі?

Коли починаю курс, спершу намагаюся зрозуміти, навіщо студенти тут. Якщо мотивація щира, тоді ми рухаємось далі — до технічної бази. Без неї режисура неможлива. Паралельно розвиваємо візуальне мислення, щоб навчитися структурувати хаос і перетворювати його на ідею. Завершуємо курс короткометражною роботою, у якій видно весь шлях — від задуму до результату.

Чому, на вашу думку, дітям і тінейджерам варто спробувати себе саме у фільмейкінгу, навіть якщо вони не планують стати режисерами?

Це чудовий тренажер для мозку. Режисура вчить мислити нестандартно, шукати рішення, комунікувати з людьми, розвиває уяву й чутливість до деталей. Ці навички стають у пригоді не лише в кіно, а й у житті.

Що особливо мотивує вас як куратора — бачити, як учні роблять свої перші короткометражки, чи момент, коли вони “запалюються” ідеєю?

Для студентів найважливіше — бути мотивованими та закоханими у сам процес творчості, а не лише в результат. Якщо їх рухає інтерес і бажання створювати — це вже половина успіху.

Які роботи ваших студентів особливо запам’яталися — можливо, є історії, що вас щиро вразили?

Найперші роботи завжди особливі. У них — наївність, свобода і чистота сприйняття. В цьому є неймовірна енергія, яку потім важко відтворити, коли з’являється досвід і обережність.

Яким ви бачите покоління молодих українських кінематографістів? Що їх відрізняє — і що дає їм навчання в Українській кіношколі?

Головне, щоб інтерес до професії режисера в Україні не згасав, а зростав. Якщо в молодих людей зберігатиметься віра в кіно і бажання розповідати свої історії — це вже велика перемога. Особливо у такі непрості часи.