Олег Гоцуляк: Головне в навчанні – живий процес, у якому дитина відчуває, що вона творить.

Олег Гоцуляк – актор театру та кіно, який поєднує роботу в кадрі зі справжнім покликанням – навчати підлітків акторській майстерності. У межах підліткової програми Української Кіношколи він допомагає юним талантам розкрити себе, навчитися працювати з емоцією, камерою й партнерами по сцені. В інтерв’ю Олег розповідає про свій шлях у професії, перші зйомки, викладацьку філософію та про те, чому акторство для дітей і підлітків – це не лише гра, а ще й шлях до пізнання себе.

Пам’ятаєте момент, коли вперше зрозуміли, що акторство — це саме ваш шлях?

Напевно, один конкретний момент важко виділити. Їх багато, вони ніби заповнюють пазл. Пам’ятаю поклон після першої головної ролі в навчальному театрі, пам’ятаю свій перший знімальний день, перший серйозний крупний план, поклон на виставі 23 лютого… Виділити щось одне було б несправедливо щодо інших моментів. Та й, зрештою, у самурая немає мети, є лише шлях.

Як ви йшли до своєї мети?

Я навчався в театральному університеті – це, без перебільшення, кардинально вплинуло на мене. Ті роки були найскладнішими і водночас найщасливішими у моєму житті.

Яким був ваш перший досвід на знімальному майданчику — і що він вас навчив про професію?

Це було на першому курсі. У мене була роль у серії детективного серіалу – і це був тотальний стрес! Я займався лише тим, що намагався вдавати Тома Круза і робити вигляд, ніби знімаюся в кіно від народження. Страшенно хвилювався. Мені здавалося, що вся група буде сфокусована на моїй надважливій сцені смерті батька. Але натомість я побачив абсолютно спокійних людей, для яких це звичайний робочий день. І саме це мене водночас заспокоїло й підбадьорило – зіграти ще краще, ніж я репетирував цілу ніч перед дзеркалом. Жартую, звісно. Але тоді мені було зовсім не до жартів. Я погано вдавав, ніби знаю достеменно слова «камерваген», «грімваген», «сендбег», «плейбек» і «бум у кадрі». Одним словом – неоціненний досвід)).

Які ролі або проєкти стали для вас особливо важливими — тими, що сформували вас як актора і як людину?

Дозволю собі узагальнення: кожна роль по-своєму важлива. Але є ті, де відбувся якийсь магічний синтез власних зусиль і сприйняття аудиторії. Із кіно – серіали «Перші ластівки», «Полкан», короткий метр «Дезертир». Із театру – «Отелло» Оксани Дмитрієвої, «Сімейний альбом» Матео Спіацці, «Дванадцята ніч» Дмитра Богомазова.

Що для вас означає навчати дітей акторству? Чим дитячий акторський курс відрізняється від дорослого?

Не знаю, чим саме відрізняється, бо не мав практики з дорослими, але постійно порівнюю з власним навчанням. Мені завжди хочеться десь «зрізати кут», перестрибнути невдалий етап, який мені видався не таким цінним, як інші. Я можу помилятися, але, якщо сказати простіше (і трошки пафосно): я б не хотів, щоб діти повторювали наші помилки й витрачали час марно.

Якими якостями має володіти хороший актор — і як ви допомагаєте своїм юним учням їх розвивати?

Сподіваюся, ми розвиваємо все комплексно. Я не претендую на звання реформатора акторської майстерності, але вірю, що мій досвід може стати для когось корисним. Мені пощастило навчатися у чудових майстрів – і в університеті, і в театрі. Ще більше – бути з ними на сцені й у кадрі. Цей досвід я намагаюся передавати дітям.

Бувають діти, які соромляться або не одразу відкриваються на камеру. Як ви допомагаєте їм розкритися?

Коротко – практика. Треба просто стрибнути в холодну воду. Але найважливіше, чого нас колись навчили, і що я безцеремонно передаю далі: потрібно навчитися отримувати задоволення. Без цього жодна техніка не працює.

Що, на вашу думку, робить Українську Кіношколу унікальною серед інших кіноосвітніх закладів?

Не певен, що можна виділити щось одне. Це скоріше сукупність факторів: атмосфера, команда, довіра, свобода. Але мене завжди не полишає дитяче здивування: «Як вони такі маленькі, а вже так грають?». Це щось особливе.

Як проходить типовий день занять на вашому курсі? Які навички учні отримують на практиці?

Ми займаємося комплексно. Я обираю найцікавіше з тренажів і технік, які практикував сам. Трішки всього: уява, увага, тіло, дія, робота з партнером. Головне – живий процес, у якому дитина відчуває, що вона творить.

Що вас надихає у вашій роботі з дітьми і які зміни ви бачите у них після вашої програми?

Та вони самі й надихають! Надихає, коли діти починають отримувати задоволення, беруть ініціативу, щиро творять щось нове. У такі моменти хочеться тільки не заважати — і побажати, щоб у них усе склалося.