Катерина Руда: «Акторство — це не лише про відчувати, а й про те, як ти говориш»
Катерина Руда прийшла в акторство не одразу – її шлях до професії був поступовим, усвідомленим і внутрішньо необхідним. Маючи багаторічний досвід роботи на кіномайданчику, вона довго навчалася самостійно, здобуваючи ролі та практику без академічної освіти. Проте відчуття «незакритого гештальту» привело її до Української Кіношколи по системність, глибину та професійний діалог.
Сьогодні в її фільмографії – проєкт «Мавка. Справжній міф», робота в сильних творчих командах і чітке розуміння того, чого вона шукає в професії: сенсів, внутрішньої правди й можливості впливати на глядача.
Катерино, з чого для вас почався шлях в акторство? Чи був момент, коли ви зрозуміли, що це не просто інтерес, а професія, з якою хочете пов’язати життя?
Мій шлях в акторстві розпочався близько десяти років тому. До цього я завжди була пов’язана з професійним кіномайданчиком — моє життя загалом було пов’язане з індустрією.
Коли я вирішила серйозно вивчати акторство, то вже не могла вступити до вищого навчального закладу через вікові обмеження. Тому довгий час навчалася самостійно. У мене це виходило — на пробах я могла довести, що розумію професію і знаю, чого від мене очікують.
Втім, я не мала системного розуміння акторських методик і того, як ними правильно користуватися. Я отримувала ролі й фактично здобувала освіту вже в роботі. Але, попри велику практику на майданчику, всередині залишалося відчуття незавершеності — хотілося, щоб зі мною попрацювали професіонали. Саме за цим я й прийшла в Українську Кіношколу.
Які навички або відкриття, отримані під час навчання, ви сьогодні найчастіше використовуєте на майданчику?
Сьогодні мені дуже допомагає практика сценічної мови. Викладачка, яка з’явилася в мене на другому курсі, пояснила, чому не можна нехтувати звуком і таким інструментом, як голос. Для мене це було велике відкриття.
Раніше я думала, що можу зменшити увагу до цього й спрямувати енергію на роботу з тілом чи акторськими навичками. Здавалося, що з голосом я якось упораюся. Але саме викладачка показала, наскільки це розширює мене як акторку і як важливо, щоб глядач розумів мене не лише через рух, занурення й емоцію, а й через те, як я це вимовляю. Без цього вся пророблена робота може просто зникнути.
Чим, на вашу думку, відрізняється навчання акторству для кіно від театральної підготовки? Що стало для вас найбільшим відкриттям?
У Кіношколі я проходила підготовку саме для сцени, тому різницю відчула дуже чітко.
Робота актора в театрі — ширша. Є глядач, є сцена, і ти можеш працювати масштабно. У кіно ж глядач ніби підглядає за тобою. І все, що на сцені ти показуєш відкрито, у кіно потрібно внутрішньо «запакувати». Це більш інтимний спосіб існування.
Фільм «Мавка. Справжній міф» виходить в прокат 1 березня, але вже викликає великий інтерес у глядачів. Як ви потрапили до цього проєкту і яким був ваш перший контакт із роллю?
Мене запросила кастинг-директорка Олена Прилипко. У мене був шанс записати самопроби, створити персонажа так, як я його побачила, — і чекати або на затвердження, або на тишу.
Що було найскладнішим у роботі над персонажем? Чи довелося вам виходити за межі звичних акторських інструментів?
Насправді складного не було нічого. Коли я прочитала сцену, яку потрібно було зробити, у мене навіть не виникло питання — як саме це виконати. Тут важливо зрозуміти жанр, у якому існує персонаж: наскільки я можу бути гротескною чи, навпаки, стриманою. Комедія це чи трилер. Мені дали сцену з чіткою тональністю — було зрозуміло, який стиль і почерк у всього ансамблю.
Я одразу записала проби, у яких відчула себе гармонійно. Це було в мені — не потрібно було нічого додатково згадувати чи вивчати. Я одразу зрозуміла героїню, якою стала. І це було дуже легко. Я вдячна за те, що все відбулося саме в такій внутрішній гармонії.
Як проходив процес роботи на знімальному майданчику? Чи був момент, коли ви відчули, що ця роль стала новим професійним етапом?
Мені було дуже приємно потрапити на цей майданчик, адже я знала режисерку Катю Царик, оператора Юру Короля, гримерів. Це ніби потрапити в місце, яке відчуваєш своїм домом.
Атмосфера була про турботу — і я за це дуже вдячна. Зйомки проходили майже вночі. Попри літо, було холодно, дощило. Я добре розумію, що відчувають люди поза кадром: вони зігрівають тебе, приносять чай, бігають від одного актора до іншого. Асистенти, хелпери, водії — всі працюють для того, щоб актор у кадрі не думав про дрібниці. Природні умови ми не можемо змінити, але є люди, які роблять усе, щоб процес був максимально комфортним. Саме так я можу охарактеризувати цю роботу.
Яку пораду ви дали б студентам або тим, хто лише думає про професію?
Я дивлюся дуже багато кіно — і намагаюся дивитися тільки хороше. Для мене це принципово. Я б радила починати саме з цього. І дивитися кіно не як глядач, а як професіонал: спостерігати, як працюють актори, як режисери вибудовують сцени, які сенси закладені в сценарії й чому саме такі. Я б аналізувала кіно і поєднувала класичні фільми з сучасними масштабними роботами.
Після «Мавки» — у якому напрямку вам хотілося б рухатися далі?
Я не можу сказати, що хочу грати лише детективи чи драми. Для мене важливіше інше — я хочу грати там, де зможу відкривати те, що мене турбує, закладати сенси. Жанр і роль не є визначальними. Мені хочеться розширювати людей, робити їх сміливішими, залишати зерно, яке згодом проросте в щось більше.
Акторський інтенсив
Мрієш про головні ролі у фільмах чи про театральну сцену? Практика, кастинги, зйомки — тут є все, щоб зробити твій талант помітним.
