У травні Україна заявила про себе у Каннах. Активна робота українського павільйону, акції, присвячені протидії російській агресії та відміні російської культури, обговорення проєктів, які Україна може запропонувати та презентація українських режисерів – ми розповіли про себе світу.
Сьогодні кожен українець бореться за свою державу як може, зі всіх сил. Наша задача як кінематографістів – боротися на культурному фронті. Каннський кінофестиваль – це публічний майданчик, і для нас це можливість діалогу з усім світом, перш за все культурного, через мистецтво. Тому хочу відзначити участь у конкурсних програмах двох українських фільмів режисерів-дебютантів – «Бачення метелика» Максима Наконечного та «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука, де я виступила копродюсеркою.
«Памфір» – це не просто кіно, це ілюстрація українського держави, бо кожен його герой, антагоніст чи протагоніст, це частинка пазлу на карті України. В основі сюжету зашита боротьба головного героя за свободу і волю, а це складова нашого ДНК. Фінал фільму проводить паралель між нашим сьогоднішнім днем, межу між минулим і майбутнім. По реакції залу після фінальних титрів, я відчула, що діалог з аудиторією відбувся і відбиток в пам'яті кожного глядача цей фільм залишив.