Дмитро Алабугін: “На першому плані в моїх роботах – людина, її історія, біль і бажання”
Режисура часто починається не з камери, а з внутрішньої потреби розповідати історії. Для Дмитра Алабугіна цей шлях почався з письма, пройшов через музичні кліпи й документальні пошуки та привів до навчання в Українській Кіношколі, де сформувалося його режисерське бачення – з фокусом на людині та її внутрішньому досвіді.
У розмові Дмитро говорить про перші професійні переломні моменти, роботу з наставниками, власні творчі помилки, які стали точками росту, а також про те, як навчання вплинуло на його підхід до історій, музичних відео й документальних проєктів.
Дмитре, з чого починався ваш шлях у режисуру? Що стало першим імпульсом — музика, відео, YouTube чи бажання розповідати історії?
Першим імпульсом було письмо — ще в школі я зрозумів, що воно для мене споріднена праця. Свої романи я подавав на конкурси, і нагороди дали мені зрозуміти, що, окрім того, що мені це подобається, я маю певну майстерність у цьому.
Точкою неповернення стало моє перше перебування на великому знімальному майданчику у Юри Катинського. Тоді я знімав бекстейдж 23 години поспіль і зрозумів, що настільки захоплений процесом, що навіть не відчуваю втоми. Після цього я чітко вирішив, що далі мені потрібно прокладати дорогу саме в режисуру.
Чому ви вирішили вступити саме до Української Кіношколи? З якими очікуваннями приходили на навчання і що з них уже реалізувалося?
Про Українську Кіношколу я дізнався на тих самих знімальних майданчиках. Загалом, маючи досвід у зйомках і письмі, а також власний курс із фотографії, я був певен, що пройду на навчання. Але Тарас Ткаченко вирішив інакше. І це було цілком правильне рішення.
Відмова прийшла саме в момент зйомок мого першого кліпу, де я фактично виконував роль усього знімального майданчика. Через рік я спробував ще раз. Я зрозумів, що Ткаченко — це той викладач, заради якого я готовий повернутися. Мені хотілося стати студентом, якого він візьме і якого врешті відчує як режисера. На моє суб’єктивне відчуття, це сталося під час Дипломного показу мого короткометражного фільму «Вийти з лісу». Тому моя внутрішня арка у взаємодії з ним для мене закрилася, і залишилося відчуття, що в мене був сильний наставник.
Ви зараз навчаєтеся на другому курсі. У який момент відчули, що почали мислити як режисер, а не лише як автор відеоконтенту?
Думаю, усе почалося з документальної роботи на самому початку навчання. Я зробив її в найкращих зумерських традиціях — так, як це зробила б людина для соцмереж: збирав факти, але не зазирав у душу.
Ткаченко розгромив мене в пух і прах, але саме завдяки цьому я зрозумів, що дивився зовсім не туди. Я швидко засвоїв цей урок, і це ядро залишилося зі мною назавжди.
Але саме на зйомках дипломної роботи я вперше зловив це режисерське відчуття — працює. Я глибоко проживав процес разом із героєм, актором і майданчиком. І були миті, коли зникало все — залишалися тільки я, плейбек і те, що було в ньому. Саме тоді з’явилося відчуття: так, ось воно. Не всюди, звісно, але саме там воно виникло вперше.
Ви активно знімаєте музичні кліпи. Як навчання в Кіношколі вплинуло на вашу роботу з ритмом, образом і візуальною драматургією?
Відверто кажучи, школа мало дає тобі як кліпмейкеру в класичному розумінні. Але зі мною сталася цікава трансформація. Оскільки це все-таки кіношкола, мої роботи тепер обов’язково мають містити передусім «феномен людського духу», а не лише «вау-ефект». Це і стало тією рисою, за яку мене люблять артисти, з якими ми працюємо. Хоча, якщо чесно, ще до навчання я розумів, що хочу розповідати історії, а не створювати кліпи, побудовані лише на ефекті.
YouTube — це формат швидкого реагування. Чи допомагає кіношна освіта працювати з таким темпом, чи, навпаки, змушує сповільнюватися й глибше осмислювати форму?
Ні. Випуски «Проєкту Земля» якраз і побудовані як фільми тривалістю 40–45 хвилин. Вони містять дослідження людських душ — різних, сміливих і яскравих, і в цьому суть проєкту.
Наші випуски залишаються динамічними, але в першу чергу ми досліджуємо людей. Якщо хочете, це мій надурок після провальної практичної роботи з документалістики. Я зрозумів, що це дуже цікаво і живо, тому й реалізував «Проєкт Земля». Ми не намагаємося відповідати платформі — і саме тому їй відповідаємо, бо ми інші.
Які знання або інструменти з Української Кіношколи ви вже застосовуєте у своїх реальних проєктах? Можете навести конкретний приклад?
Я повторюся, але ключовий інструмент — це «феномен людського духу». Я зрозумів, що це таке, як він працює, що саме потрібно шукати. Саме тому мої кліпи чи документальні роботи такі, якими вони є — бо на першому плані в них людина, її історія, біль і бажання.
Звісно, я навчився драматургії, роботі з актором, комунікації, організації процесів і багатьом професійним речам. Але без першого це не працює. Нічого не працює без цього.
Наскільки для вас важлива спільнота Кіношколи — однокурсники, викладачі, знімальні команди? Чи відчуваєте ви себе частиною цього середовища?
На другому курсі це вже не стало настільки важливим, тому що все відбулося на першому. У Кіношколі я зустрів таких самих дивних і сфокусованих людей, як і я сам. Разом ми створили «Виробництво Сонце», CEO та режисером якого я є.
Відверто кажучи, ще на майданчиках мені говорили, що найцінніше, що ти знайдеш у кіношколі, — це люди і зв’язки. Так і сталося, на всі 101%.
З якими професійними чи внутрішніми викликами ви стикаєтеся на цьому етапі? І чи допомагає навчання краще з ними працювати?
Вічна нестача бюджету. Попри те, що наші останні кліпи вже доволі недешеві в межах українського ринку, наші ідеї часто випереджають гроші, які артисти готові вкладати.З іншого боку, «Виробництво Сонце» знімає також рекламу — це наш основний дохід. Там кожен отримує гідний гонорар, і все працює як великий механізм.
«Проєкт Земля» теж добре розвивається. Зараз ми працюємо над залученням спонсорів — це наше головне завдання, щоб проєкт став прибутковим. Кіношкола підтримує нас знижками на наші проєкти.
Ким ви бачите себе після завершення навчання в Кіношколі? У якому форматі хочете реалізувати себе як режисер?
Засновником «Виробництва Сонце», автором «Проєкту Земля» і режисером на всіх цих рівнях.
Через NDA я не можу розповідати деталей, але отримав запрошення як режисер на один цікавий проєкт від відомого кінопродакшну. Зараз тривають етапи узгодження моєї кандидатури. Якщо все складеться, це може стати великим початком для мене в кіно вже поза межами дипломної роботи.
Мій шлях — залишатися в професії, примножувати власну культуру, рости і зрощувати.
Що побажаєте тим, хто хоче навчатися кінопрофесіям, але не може наважитися?
Не наважуйтеся, якщо вагаєтеся. Забийте на це, якщо можете без цього. А якщо не можете — тоді фокусуйтеся, вчіться і невтомно творіть.
Хочеш не просто знімати, а створювати нове українське кіно і втілювати власні історії на екрані?
