Сергій Кисіль, випускник Ukrainian Film School, зіграв більше 40 ролей в художніх та телевізійних фільмах. Глядачу знайомий з проєктів «Кріпосна», «Лікар Ковальчук-2», «На лінії життя», «Агенти справедливості». Сергій також грає в київському театрі «Почайна».

У грудні Сергій повернувся зі знімального майданчику в Італії, де знявся в одній з головних ролей повнометражного італійсько-ізраїльського фільму про кохання, надію та відродження. Фільм знято за новелою Мейра Шалев «Любов Джудіт». Наразі стрічка знаходиться у виробництві.

Моя історія з проєктом почалась на початку квітня. Мені написала кастинг-менеджерка фільму Alessandra Maccotta і запропонувала записати проби на одну з головних ролей. Я дуже скептично поставився до цього, адже в країні війна, чоловіки не мають права перетинати кордон та й з англійською мовою на той момент було не дуже. Але мої рідні мене все ж вмовили спробувати, та й кастинг дозволив записати проби рідною мовою. Проєкт – копродукція двох держав Італії та Ізраїлю і персонаж повинен був розмовляти на івриті. Далі змінили мову на англійську: «Якщо вас затвердять, у вас буде вчитель. Не хвилюйтеся».

Через певний час зі мною як із претендентом на роль організували зустріч з режисером Guido Chiesa в Zoom, ми спілкувалися вже безпосередньо про майбутнє кіно. Скептицизм мене не залишав. І передчуття все ж не підвело. Війна! Після довгих перемовин, продакшн не зміг організувати мій приїзд до Риму на «ансамблеві» проби, які відбулися в липні. І мені сказали: «Вибачте, у вас в країні війна, ми не можемо йти на такі ризики».

Відповідь мене не здивувала, тому що була досить очікуваною. Забувши про проєкт, я жив своїм життям, але через певний час отримав листа: «Є шанс без ансамблевих. Давайте зустрічатися в Zoom». Після цього я був затверджений.

Я почав посилено вивчати англійську. адже потрібен конект на майданчику зі знімальною групою та акторським складом. У роботі я дуже відповідальний, і цей пункт для мене був найголовнішим, бо як ми будемо розуміти один одного. Ще й тексту купа – мій персонаж любить потеревенити.

Ну і, звісно, дозвіл на виїзд. Продакшн почав вирішувати питання з моїм виїздом. Повторюся, я скептично ставився до моєї поїздки, дуже багато перешкод, і не вірив до останнього поки не вийшов з потягу у Польщі. Зйомки відбувалися на острові Сицилія, і на мене чекав довгий тріп.

Не розуміючи, яке буде ставлення до українця, я все ж взяв із собою невелику кількість сувенірної продукції із символікою України.

Хустка із написом весіла у мене на рюкзаку, і з перших хвилин мого перебування за кордоном я був вражений, як люди Європи реагували на це. Велика кількість слів підтримки та пропонування допомоги.

Але все ж, в голові два питання: «Як ми будемо контактувати?» і « Що ти дурень робиш, ти залишив сім'ю в Києві, а сам поїхав на півтора місяці невідомо куди».

На перше питання відповідь знайшлася одразу по приїзду, коли я зустрівся і познайомився з акторським складом.

А саме: Alban Ukaj (Боснія і Герцоговина), Ana Ularu (Румунія), Marc Rissmann (Німеччина), Sira Topic (Швейцарія), Anastasia Doaga (Молдова) пізніше до нас приєдналися Mili Avital (США) та Ori Pfeffer (Ізраїль). Ці люди з перших хвилин прийняли мене, не побоюся цих слів, як члена своїх родин і складалося таке враження, що ми знайомі все життя. Не дивлячись на те, що перші мої фрази звучали: «Привіт, я Сергій. Я з України. Вибач за мою англійську».

Ми приїхали за тиждень до початку зйомок. З першого дня в нас почався підготовчо-репетиційний період на знімальному майданчику. Проби гриму та костюмів. Я познайомився з основним складом знімальної команди. Ставлення до мене було таким самим, як і від акторів. Слова підтримки і майже у кожної людини була історія пов'язана з Україною та друзями з України. Через певний час, спілкуючись з акторами, режисером та командою, я зрозумів, що для нас мова – це не бар'єр. Не знаю, як це відбувалося, але ми спілкувалися на якомусь іншому, вищому рівні, ми розуміли один одного. Також мені допомагав 4 AD з вимовою щодо мого тексту ролі.

З другим питанням, яке звучало в мене в голові я розібрався трошки пізніше. Ні, воно не зникло до моменту, поки я не вийшов з поїзду в Києві і не обійняв свою родину. Ми гідно разом пройшли цей час. Щодня я серцем і думками був тут, поряд. А в Італії була підтримка нових друзів. Щодня мені ставили питання: Ти телефонував у Київ? Як сім'я? Світло? Опалення? Вода? Ці питання лунали звідусіль. Особливу підтримку я отримував від актора Alban Ukaj. Ми дуже потоваришували, багато розмовляли. Адже він знає про війну не зі слів.

Народившись в Югославії, він відчув весь цей біль на собі і на своїй сім'ї. 1991-2001 роки війни Югославії нанесли свій кривавий відбиток. Наразі його дружина – відомий політик у Боснії та неодноразово відвідувала Україну та спілкувалася безпосередньо з В.О. Зеленським. Alban був зі мною поряд завжди.

У перший знімальний день, ми передяглися, загримувалися, і нас повезли на знімальний майданчик. Виходячи з машини, я побачив чоловіка у футболці з прапором держави-агресора на всі груди. Мене це дуже обурило, адже одна із моїх умов була не зніматися в проєкті, якщо будуть актори з країни, яка спричиняє такий біль моїй Україні. Alban помітив це, і не сказавши мені, пішов одразу до режисера. Я не знав про що в них була розмова, але більше не бачив цього прапору. Коли ми разом вечеряли, він все ж розповів про розмову з Guido. Виявилось, що це був актор масових сцен. Коли Guido підійшов до нього, попросив змінити футболку адже на майданчику українець. Той відмовився.

-Чому? Ви проживаєте в росії?

-Ні, я проживаю в Італії. Там я народився.

-У нас актор з України, для нього це важливо.

Для мене був шок. Коли ти їдеш тиждень тому, не розуміючи куди і як будуть ставитись до тебе, коли в тебе залишилися самі рідні там в Україні, а тут такий вчинок від ЛЮДЕЙ, які знають мене лише декілька днів.

Ще одна історія стосовно ставлення до українців довела мене до сліз. Пов'язана вона із сувенірною продукцією, яку я привіз з собою. Як я вже наголошував, із собою я взяв небагато, адже не розумів ставлення людей до всієї ситуації. Це були значки #STANDWITHUKRAINE і почав їх я дарувати самим найближчим. Звісно перший був Alban. Коли Ana Ularu побачила у нього: - Я теж хочу такий. - Звісно! І закрутилось. Дуже швидко їх не стало. Останній я подарував 1AD (помічник режисера) Francesca Farnetі, при чому зауважив, що це останній, і я буду думати, як доставити з України ще. Через декілька днів я помітив інші значки з українською символікою, але напис був I stay with Ukraine. Це викликало в мене здивування, але через якийсь час я зустрів Франческу - це був лише початок зміни і вона тримала пакет із цими значками місцевого виробництва, які вона придбала за свої кошти і роздала кожному члену групи. У ці моменти в тебе просто ллються сльози, і ти реально нічого не можеш з цим зробити.

Далі було ще багато історій пов'язаних з українцями. Це і прості перехожі, і заклади відпочинку, де висять футбольні шарфи «Україна», і бабуся-продавчиня з магазину навпроти мого готелю, яка дізнавшись що я українець, постійно робила знижку. Але основні слова підтримки я отримав в фіналі проєкту, коли кожен з акторів мені запропонував привезти сім'ю в їх країну, хоча б на період зими. Guido Chiesa взагалі запропонував на пів року проживання у Римі. Це сила! Це Гордість за те, що ти Українець! Я звісно відмовив. Мені і моїй сім'ї немає потреби тікати. Я жив, живу і буду жити на своїй Землі.

Це і є відповідь на питання як команда ставиться до війни. Дуже негативно. Вони без сумніву підтримують нашу державу.

Сергію, ти телефонував у Київ? Як сім'я? Світло? Опалення? Вода? І так, кожен день.

Про досвід і враження.

Я не люблю стояти на місці. У творчої професії немає обмежень. Ти можеш вчитися і розвиватися все життя безкінечно. Розумієш, коли в творчій професії кажуть - Я на піку, вище тільки Бог, тоді збирай речі і йди з цієї професії, тобі тут не місце.

Насправді, я не мріяв бути актором, але я шукав школу акторської майстерності для покращення певних скілів. Голос, розкутість, пропрацювання певних затисків. Я обрав курси, на той час це була школа акторської майстерності на кіностудії Film.ua. Наразі це найбільша школа України – Ukrainian Film School, яка виховує акторів, сценаристів, режисерів, операторів та продюсерів. І це справді дуже круто.

Ці люди в мої 30 років повністю перевернули мене з голови на ноги, підштовхнули і відправили у вир нового життя! За всі роки, а мені наразі 38, у мене багато кіно-серіальних робіт.

Участь в міжнародному проєкті – колосальний досвід для мене. Це щось нове та інше.

Зіркові актори – з першого дня вони були для мене друзями. Ми жили в невеличкому місті і кожен день проводили час разом. Багато спілкувалися щодо сценарію, персонажів та їх взаємовідносин. І враховуючи побажання режисера, нам дійсно вдалось побудувати цікаву історію.

За весь час, я не побачив від них зірковості. Це люди такі ж як я і всі ми разом працювали на один результат. Звісно, я спостерігав за їхньою роботою. Різні школи, системи та досвід.

За цей час ми стали один для одного, не побоюсь цього слова, сім'єю. Вже майже місяць як я повернувся, але наш акторський чат не затихає ні на день. Хіба це не круто?

Окремо хочеться сказати про режисера проєкту Guido Chiesa. Для мене велика честь познайомитися і працювати з таким режисером як Guido. Я вдячний йому, що він повірив в мене, що в мене повірив продакшн. Ми постійно були з Guido на зв'язку, весь час починаючи з квітня. Він дуже переживав, чи зможу я приїхати. Де я знаходжуся? Де моя сім'я? Що там в Києві? Чи летять бомби чи ні? Весь цей час, всі ці місяці Guido пройшов разом зі мною. Коли я готувався до персонажу, я постійно йому ставив питання, я постійно йому писав. І у відповідь мені приходили величезні за змістом листи з потрібною для мене інформацією.

Я дійсно дуже хочу, щоб наше кіновиробництво мало ті можливості, що мають закордонні кіновиробники. Адже у нас так багато крутих та талановитих людей. І я вірю, що після війни в нас буде неймовірно круте Українське Кіно!