Сергій Степанський
Сергій Степанський
«Професія звукорежисера – на стику творчості та техніки»
Сергій Степанський – куратор програми для звукорежисерів. Ми розпитали його про перші кроки у професії, викладацьку методику, кіносмаки та очікування від студентів.
ㅤ
Як ви стали звукорежисером? З чого все починалось?
Я вступив на звукорежисуру до театрального інституту одразу після школи, мені пощастило потрапити на бюджет. Інакше, певно, довелося б ще рік займатися чимось іншим, бо батьки мене звукорежисером не бачили: вони займаються атомною енергетикою і максимально далекі від кіно.
На момент закінчення школи я писав фонограми для КВК, сам грав у музичних групах і мені здавалось, що звукорежисура – це дуже близько до того, що мені приносить задоволення і реалізацію. За відсутності в той час інтернету і нормальної літератури про професію, я дійсно не дуже сильно уявляв, чим буду займатися. Але зрештою жодного разу не пошкодував про свій вибір.
Працювати я почав аж наприкінці четвертого курсу. У мене не було примусу працювати з першого, спокійно навчався і після четвертого курсу потрапив на комерційний майданчик в якості бум-оператора. Це був міні-серіал «Украдене щастя» режисера Андрія Дончика, ми писали чорновий звук. Власне з цього почалася моя офіційна кар’єра в кінематографі.
Біля двох років я працював як бум-оператор і асистент на різних телемуві, серіалах – тоді якраз пішов сплеск телеконтенту, а кіно як такого не було: один-два фільми на рік. Точка входу в професію була дуже швидка. Після декількох асистентських робіт мені запропонували роботу звукорежисера на майданчику в телемуві «Жіночі сльози» режисера Галини Сахно. В 90-ті і на початку нульових дуже багато людей вимилось з професії, і не вистачало кадрів, щоб закрити потреби ринку.
ㅤ
Якщо згадувати ваше навчання – що було найважливіше, а чого бракувало?
Найважливіше – це оточення. Люди, з якими я вчився. Моя група – це Макс Демиденко, який зараз в Лондоні, Шура Шатківський, який працював звукорежисером на багатьох українських фільмах, нині покійний Боря Петер, Микита Моісеєв та Антон Байбаков, які стали відомими українськими композиторами. Ще був сценарний курс, наша паралель режисерів, операторів. Ми перебували у творчому, надихаючому середовищі і досі підтримуємо дружбу.
З точки зору матеріальної бази, звісно, було дуже сумно. Звукорежисура – це стик творчості і техніки, треба мати актуальне технічне забезпечення, щоб ще під час навчання пробувати вішати мікрофони, стояти з бумом, розбиратися з магнітофоном… А техніки у нас не було.
Тому я хочу, щоб мої студенти, крім іншого, ще під час навчання оволоділи базовими технічними навичками на рівні автоматизму.
ㅤ
Як ви опановували техніку?
Коли вперше потрапив на майданчик, дивився на все як «баран на нові ворота» (сміється). Як працювати із зовнішнім мікрофоном я вже трохи знав, але щодо решти – доводилось вчитися. Закінчувалась зміна або був вихідний – сідав і розбирався.
Приходив на інший майданчик – там інші радіосистеми, інші магнітофони, і знову вивчав спочатку. І так за півтора-два роки майже все опанував. Але, звичайно, це треба було пояснювати ще в інституті.
Звукорежисерська річна програма
Вперше в Україні ми запускаємо річну програму для тих, хто мріє займатися звукорежисурою в кіно. Під пильним наглядом найкращого українського звукорежисера Сергія Степанського ви на практиці навчитеся роботі зі звуком під час знімального періоду та постпродакшену
ㅤ
Як ви прийшли до викладацької діяльності?
Це не перша моя спроба співпраці з UFS, але коли йшов фільм за фільмом, було важко поєднати графіки. І ось тепер час з’явився.
Я і раніше брав стажерів, читав майстер-класи: зі своїх «поличок» в голові я можу діставати те, що треба, але прагну структурувати свій практичний досвід і перевести його в теоретичну площину. В ідеалі – я б хотів написати…
ㅤㅤ
… Підручник?
Ні, не підручник. Я читав декілька, і чесно кажучи, після них не хочеться знайомитись далі з цією професією (посміхається). Я маю на увазі скоріше – записки звукорежисера. Де буде структурований мій (саме мій, я не претендую на істину) досвід.
ㅤ
Що буде в основі вашої методики викладання?
На жаль чи на щастя, ми не можемо піти від теорії. Місяць триватиме теоретична підготовка, потім – основна частина з акцентом на записі звуку на майданчику.
Я не можу скопіювати досвід театрального, університету культури чи Берклі – у мене є програма на 9 місяців, є план, уявлення, як має все бути, але впевнений, що в процесі будуть зміни та імпровізації. Як відомо, швидкість групи завжди рахується по найповільнішому: багато чого залежатиме від загального рівня студентів. Донести знання для мене важливіше ніж дотриматись плану. Будемо в постійному діалозі, я хочу впевнитись, що людина розуміє, а якщо ні – мушу зробити так, щоб вона зрозуміла.
В ідеалі, випускник курсу зможе самостійно вийти на нескладний майданчик, повісити петличні мікрофони, працювати із зовнішнім мікрофоном, якісно записати фонограму і мінімально підзвести свій матеріал.
ㅤ
Що є найважливішим з того, що ви прагнете донести до студентів?
По-перше, ми будемо постійно вести розмови про кіно. Звукорежисер має розуміти, що кіно – це командна робота. Будемо розбирати співпрацю з усіма департаментами на конкретних прикладах. Я хочу попередити проблемні ситуації, які можуть виникнути з різними учасниками знімального процесу.
Буду запрошувати художників по світлу, операторів, режисерів, продюсерів, художників по костюмах.
Треба розуміти, хто і за що відповідає в знімальній групі, з ким і як вести комунікацію, усвідомлювати власні межі, права, інакше постійно траплятимуться конфлікти.
Я сам вчився на практиці – в інституті ніхто не розповідав про етику поведінки звукорежисера на майданчику, про його стосунки з іншими членами команди. Це великий комплекс питань: робота звукорежисера не вичерпується виключно вмінням повісити петличку та налаштувати магнітофон. Правильно комунікувати – не менш важливо, ніж налаштувати свій тракт звукозапису.
ㅤ
Чого очікуєте від студентів, а що може вас відвернути?
Відверне – відсутність цікавості. Не треба мучити себе і мене. У музикантів є такий термін «грати з мокрим носом» – от цього не хочеться. А очікую – перш за все задіяності. Всім цікаво працювати в діалозі та живій дискусії: питання, аргументи, контраргументи.
ㅤ
Ваші кіносмаки: жанри, фільми, персоналії.
Вони в мене видозмінюються. Режисери, з якими я співпрацюю – Валентин Васянович, Роман Бондарчук, Наріман Алієв, Дмитро Сухолиткий-Собчук та інші – це авторський погляд, я майже не працюю в жанровому кіно.
Як глядач, дуже люблю Дені Вільнева і братів Коенів. Мені подобається такий кінематограф, я його відчуваю.
У Вільнева всі компоненти – каст, робота з камерою, монтаж, звук, музика – завжди ідеально збалансовані. Те саме стосується і Коенів. Я вже мовчу про базу – сценарії, з якими вони всі працюють.
«Джокер» – супер кіно. Хоакін Фенікс – один із найулюбленіших акторів. А ще – Леонардо ді Капріо, Бред Піт.
«Одного разу в Голлівуді» декілька разів передивлявся. Насправді, я не прихильник Тарантіно, але цей фільм для мене – суцільний кінематографічний кайф.
З фільмів іншої епохи дуже люблю «Доживемо до понеділка» Ростоцького. Ще в інституті потрясінням став «Сталкер» Тарковського. Пам’ятаю, як «залип», коли побачив на ТБ «Соляріс». Не знаю, що мене тоді так торкнуло: передивлявся кілька років тому – погано знято, найгірший звук з усіх фільмів режисера… Але на той час, як для людини без якогось кінобазису, «Соляріс» і «Сталкер» були віконечком в інший світ.
«Апокаліпсис сьогодні» – з точки зору звукорежисури варто дивитися як підручник. А щодо персоналій – Уолтер Мерч. Його книжку «In the blink of the eye» про мистецтво монтажу раджу прочитати всім, хто працює в цій сфері.
Від російських фільмів мене відвернуло ще 2014 року, хоча на початку нульових був запит на Звягінцева чи Хлебнікова. До речі, останніми роками на фестивалях я міг порівняти наше і російське кіно: це прірва в наративах, навіть у чуттєвих. Мені здавалось, що я не розумію, про що вони говорять і якою мовою. Тож, ми розійшлися і слава богу.
ㅤ
Чи важлива надивленість для звукорежисера?
Безумовно. Дивлячись кіно, більше знайомишся із засобами виразності.
В інституті ми дивилися здебільшого європейську, радянську класику, а не голлівудський кінематограф, тож, коли у мене траплялись паузи в роботі, я передивлявся номінантів Оскару за звук. Потім – тих, чий монтаж мені сподобався.
Наприклад, мене вразило, що в такому класному фільмі як «Краса по-американськи» поганий звук. А буває навпаки: невідома картина, а філігранний монтаж захоплює.
ㅤ
А яка людина не може бути звукорежисером?
Бажано, щоб звукорежисер мав музичний слух. Я не кажу про абсолютний. Цього цілком достатньо, щоб людина, яка поводить себе із колегами на майданчику етично і екологічно, змогла записати звук у нормальній якості.
Але якщо людина хоче бути звукорежисером всієї картини, то це вже інший рівень. І тут надивленість важлива. Адже треба придумати, як звучатиме твій фільм, відчути, де є проблема у ритмі, де щось просідає драматургічно, де проситься музика… І вміти показати режисеру варіанти потрібних звукових рішень. Тут вже треба і читати, і дивитися, і володіти не лише суто своєю професією. Повторюсь, що звукорежисура – це професія на стику творчості і техніки.