Ірина Островська: “Твоя роль прийде до тебе лише тоді, коли ти готовий до неї”

Випускниця акторської програми Української Кіношколи, зірка фільмів “Дім за склом” та “Мої думки тихі” – про те, як йшла до своєї мрії грати в кіно, як працювалося з режисерами Антоніо Лукічем і Тарасом Дронем, і про те, чи відчуває себе популярною.

Ірино, ти пам’ятаєш ту мить, коли вирішила стати акторкою?

Як таке можна забути? Я була на першому курсі Острозької Академії. Випадково зайшла до студентського театру – і не змогла звідти спокійно вийти). Моєю роллю там стала Міріам із “Одержимої” Лесі Українки. Пророча роль! 

Як ти йшла до своєї мети? 

Здається, довгий час я не йшла, а просто сама себе випробовувала на стійкість своєї мрії. Закінчила один внз, потім вступила до Інституту мистецтв в Рівному на курс Тамари Магадової. Після його закінчення доля закинула мене на схід, я пройшла прослуховування в Маріупольський театр (якого вже немає). А за два місяці поїхала до Києва. Пам’ятаю, якось я навіть приходила на прослуховування в Молодий театр, була і в ТЮЗі, добилася зустрічі з Богданом Ступкою… Всі, як один, сказали, що 25-річних дівчат-актрис у них вдосталь. А це був десь 2003 рік – яке кіно?? Ані фейсбуку, ні інстаграму. Куди стукатись – жодної ідеї не було. Потрапила лише в Театр Пластичної драми, але за сезон розчарувалась. Тож акторство почало виглядати якоюсь недосяжною мрією, я стала себе відмовляти і пробувалася в інших професіях, навіть в Швейцарії готельному бізнесу вчилася, там і англійську вивчила. До речі, цікавий збіг – пам’ятаю, колись мене запросили на роботу менеджером івентів, і там я вперше дізналася про Кіношколу. Так і зрозуміла, що одночасно і в кіно, і в інших роботах я не буду. 

Коли ти відчула, що твоя мрія здійснилася? 

Коли почала отримувати свої перші гонорари. Але якщо говорити високопарно, не можу сказати, що моя мрія здійснилася. Досягаю однієї – народжуються інші. А про що мрію тепер? Мрію про нашу перемогу над рф. І про фільм в головному конкурсі в Каннах, де я граю головну роль та отримую Пальмову гілку. А ще хочу, щоб мене запросили в історичну театральну постановку на головну жіночу роль. І маю ще дуже багато мрій в кіно.

Що тобі дало навчання в Українській Кіношколі? 

Тут я занурилася всередину і побачила можливості. А головне – отримала знайомства.  Зрозуміла всі ці заплутані темні шляхи в кіно, які виявились насправді доволі прозорими і доступними. Коли вчилася, вже відчувала себе акторкою. І це в першу чергу дякуючи Максиму Михайліченку, моєму куратору курса, який розворушив мою акторську природу. А ще наш Міх Міх (Михайло Грінченко) – він просто пробудив мене. Ми стільки знімали одне одного і репетирували, нас коректували, ми багато перезнімали – тож, потрапивши вперше на майданчик, я відчула себе в своїй стихії.

Твоя роль у фільмі “Мої думки тихі” Антоніо Лукіча – ти вважаєш її знаковою для себе? 

Так, я відчула, наскільки робота в повнометражному фільмі відрізняється від серіальної. Я вперше працювала так із режисером – переписуючись, шукаючи, змінюючи. Антоніо дуже чуттєвий, він йшов від того, що я маю, додавав своїх фарб і створював образ, який у нього в голові. До речі, ця персонажка спочатку планувалась зовсім іншою, і лише в процесі репетицій, він вирішив додати мені в тіло 30 кг.

Зараз у прокаті фільм “Дім за склом” режисера Тараса Дроня, де ти зіграла головну роль. Як працювалось на зйомках? Чи задоволена ти своєю роботою? 

“Дім за склом” завжди буде займати окреме місце в моєму акторському серці. І не лише тому, що це моя перша головна роль, а ще й тому, що ця героїня найближча до моєї суті з усіх, мною зіграних. І, напевно, саме  тому цю персонажку мені було найскладніше зіграти. Зйомки – це окремий час життя, особливо в таких місцях, де знімали ми,  це період, який запам’ятовується на все життя. Якщо я дивлюсь на екран і бачу не себе, а Вікторію, і плачу, коли вона не може – то так, я задоволена своєю роботою.

У цьому фільмі ти працювала з режисером і куратором акторської програми в Українській Кіношколі Тарасом Дронем – як ви знаходили спільну мову на майданчику? Як загалом із ним працюється?

Спільну мову ми знайшли ще в підготовчому періоді. Інколи на репетиціях я сумнівалася, чи зможу зіграти, адже ми шукали, яка вона, моя героїня? Я прописувала її думки, її мрії, ми придумали всю її біографію, адже те, чого ми не бачимо на екрані, відбивається завжди в очах, тож побудова внутрішнього життя була визначальним для мене. З Тарасом працювалося легко, бо я відчувала, що йому важливий кожен кадр, кожен погляд, для нього актор – це головна людина на майданчику. І таким було відчуття у всіх моїх партнерів. Хоча самі зйомки були надзвичайно складні як психологічно, так і фізично. Пам’ятаю, якось мене привезли зі знімального майданчика о третій ночі, і, звісно, я пішла вигуляти свого добермана Грету, яка чекала мене цілий день. Була настільки виснажена, що ходити не могла, сіла колінами на сніг і  розплакалась – чи то від втоми чи то від щастя.

Ти вже відчуваєш, що стала відомою, популярною?

Я користуюсь одним і тим же відділенням Нової Пошти. І сьогодні оператор привітав мене з прем’єрою). Сказав, що колега показав йому трейлер фільму “Дім за склом” і він чекав, коли ж я зайду, щоб мене привітати. В Новусі касирка якось сказала: “Ой, а я вас знаю, ви ж з Тамара з “Реванша”. Вибачте, але не беріть ці мандарини, не дуже..” Так що слава – річ корисна)). А нещодавно познайомилась з військовим, він прийшов “на мене”, бо знімалась в кліпі його улюбленого Сергія Жадана. 

Що для тебе найголовніше у професії актора? 

Мати терпіння дочекатись своєї ролі. Але вона прийде лише тоді, коли ти готовий до неї. Тож ця готовність має бути перманентна і завжди в насолоду.