Карлос Соареш: “Акторство завжди розвиває тебе як людину”

Випускник акторської програми Української Кіношколи, зірка серіалу “Карлос в Україні” – про те, як акторство допомогло йому подолати кризу, як йому працюється з найвідомішими українськими акторами і чому актор повинен зростати не лише професійно, але й духовно.

Карлосе, чи пам’ятаєте ви ту мить, коли вирішили стати актором?

Десь у 27 років я зіткнувся з кризою – не розумів, що я роблю і куди мені рухатися далі. До цього встиг попрацювати в Макдональдзі, офіціантом, аніматором в Туреччині, два роки працював учителем англійською і тренером з баскетболу в Китаї. А потім зрозумів, що роблю щось не те. А чого я хотів – не усвідомлював. Тому повернувся з Китаю в Україну і був трошки в депресії, не розуміючи, в чому я хочу розвиватися. Все, що я робив до того, було заради грошей. А тут я захотів робити те, що приноситиме мені користь і радість. І не зовсім розумів, що це може бути. Потроху почав вести інстаграм, уперше вийшов із розмовною сторіз про те, що, мовляв, я себе щось запустив, буду ходити в зал і ділитися з вами. Всі такі – вау, круто, в тебе все вийде, ми тебе підтримуємо. Я не очікував такого фідбеку, мені це сподобалось. І я зрозумів – стоп, я ж люблю увагу). Люблю багато говорити, жартувати, фотографуватися, камера мене любить. Думаю – напевно, треба мені в шоу-бізнес). Бути або актором, або телеведучим. Хоча до цього ніколи цим не займався і не думав про це.

І з чого ви почали?

Я знайшов перші курси в Києві (жив в Запоріжжі до цього). Пішов на короткі курси, які дали мені розуміння того, що мені це цікаво і я хочу цим займатися. Закінчив два курси по два місяці і думав – ну все, я готовий актор, я ж вчився). Поки не пішов на перший кастинг. І там дуже жорстко облажався. Взагалі не розумів, що і як робити, дуже розгубився і усвідомив, що нічого не вмію і не знаю. Зрозумів, що мені потрібно більше вчитися. Почав пробивати, де можна це зробити. Мені вже було тоді 28 чи 29 років, в університет було пізно йти. І я шукав нові курси, але тепер якісь вагомі. Кілька людей порадили мені Українську Кіношколу, я подав туди заявку, пройшов співбесіди і поступив.

Коли ви відчули, що ваша мрія стати актором здійснилася?

Напевно, коли я зіграв головну роль в рекламі Sony. Дуже класна реклама, класний бюджет, американські режисери. Вона вийшла 22 лютого 2024 року і в Україні я не встиг достатньо нею насолодитись. Але під час уже великої війни мені скидали фото з Америки, Канади, Еміратів, Ірландії – про те, що бачать там мою рекламу. Я розумів, що реклама це круто, але мені потрібне кіно.

Що для вашої мети дала вам Українська Кіношкола?

По-перше, базу, якої в мене не було. Досвід – і знімальний, і театральний. Якісь зерна в мені посадили, правильні. І ще тут мені дали дуже багато класних, щирих, світлих, добрих людей, з якими я був дуже радий познайомитися. Тут я зрозумів, якими мають бути ті люди, з якими я хочу спілкуватися. До речі, вже коли я почав вчитися в Українській Кіношколі, місяців через 3-4 мене запросили в мій перший повний метр. Там було багато зірок, це було для мене велике досягнення. Я радів тому, що потрапив у повний метр – мене ж тепер будуть показувати в кінотеатрах. Це те, заради чого я сюди прийшов! Але останні знімальні дні були за кілька днів до повномасштабного вторгнення, фільм не дозняли. Цей проєкт закрився, не вийшов і вже не вийде, на жаль. Але це був класний досвід.

Роль у серіалі “Карлос в Україні” – як ви її отримали? Як працювалось на зйомках?

Був такий проєкт, його написали саме з такою назвою. тобто він писався не про мене і не під мене. Але мене знайшли, скинули самопроби. Потім я поспілкувався з режисером, прийшов на живі ансамблеві проби – і потрапив у серіал. Було важкувато спочатку, я хвилювався, бо це перший мій великий проєкт, головна роль, плюс багато досвідчених зіркових акторів і акторок – Ірма Вітовська, Ніна Набока, Арам Арзуманян… Тому трохи хвилювався, чи не буду найслабшим на їхньому фоні. Плюс паралельно я закінчував другий курс Кіношколи, паралельно ще був у Театрі 22. Фізично і емоційно було важко, але я впорався. На майданчику було легко, всі актори привітні, ні в кого не було зіркової хвороби. Зі всіма було цікаво, легко, приємно і корисно працювати. Просто побути на майданчику, подивитися, як ці люди працюють – це вже великий досвід. Тому працювалося дуже комфортно.

Нещодавно ви знялися у своєму першому повному метрі – фільмі “Безвихідь”. Розкажіть про цей проєкт, про вашу роль.

Це цікавий досвід. У мене був знову депресивний стан, роботи немає, війна. Тут мені дзвонять і запитують – ви професійний актор? Я кажу – так, я вчився, є досвід. Мене запитали, чи я темношкірий актор. Після цього я трох сумнівався, не був впевнений, чи йти туди. Але все ж прийшов на проби, пройшов їх, мені дали сценарій і додали в групу, де були вже Ірма Вітовська, Богдан Бенюк і багато інших крутих акторів. У мене зразу з’явилася зацікавленість, я зрозумів, що проєкт достойний. Складність була в тому, що ми знімали дев’ять днів поспіль. Це було літо, ми були в замкненому просторі, кожного дня – це було нелегко фізично, але цікаво і теж корисно. Я задоволений результатом. У цьому фільмі у мене роль іноземного студента, який тут вчився, одружився з українською дівчиною. Вона вагітна, починається війна і вони опиняються в цьому замкнутому просторі. Наш конфлікт у тому, що мій персонаж хоче врятувати свою сім’ю, вивезти її в безпечне місце, а дівчина – патріотка, не хоче їхати, не хоче кидати свою країну.

Що ви відчуваєте, коли бачите себе на великому екрані?

Це завжди хвилююче! Завжди переживаєш – як це буде. Мені ще не дуже комфортно себе бачити на великому екрані. Але знаю, що багато акторів не люблять дивитися свої роботи.

Ви можете назвати себе популярним, відомим? 

Поки не відчуваю цього. Думав, що ось вийде “Карлос в Україні” – і все, зараз про мене всі дізнаються. Але проєкт не прямо так сильно залетів. А взагалі є багато акторів, які знялися в класних фільмах і серіалах – і не дуже впізнавані. Медійність так просто не приходить. Треба багато працювати самого, просувати себе або мати гарного агента, який буде цим займатися. Бо знятися в багатьох проєктах – це не дорівнює тому, що ти популярний, що ти зірка. Тому я поки не відчуваю цього, але ще є час. Думаю, що прийду до цього, але це не головна моя ціль.

А що для вас найголовніше у професії актора?

Тут ти зростаєш не лише професійно – ти  маєш зростати як людина. Якщо ти хочеш бути на екрані – тобі має бути що сказати. Тому це завжди про саморозвиток –  професійний, духовний, емоційний, освітній. В цьому і сенс – що ти маєш ставати ширшим, глибшим, зростати як актор і як людина. Ну і мені просто це подобається – процес на знімальному майданчику.  Дуже класні люди в цій професії, завжди нові знайомства. 

Що ти порадиш тим, хто хоче працювати в кіно? 

Головна порада – іти вчитися, пробувати, подолати всі сумніви. Багато хто боїться просто почати. Але якщо ти справді цього хочеш – це треба робити навіть через страх. Хоча б спробувати, зрозуміти, це ваше чи ні. Ось я спробував, закохався в цю професію – і ось я тут. Акторство – це не лише слава. Актор – це насамперед дуже глибоко наповнена персона. І ця професія в першу чергу розвиває тебе як людину.