Катерина Олос: “У професії актора головне – нормальний ментальний стан”
Зірка серіалів “Зозулі” та “Батя”, випускниця акторської програми Української Кіношколи розповіла про те, яким є її шлях до мрії, як вона працює над собою і чому поки не до кінця приймає свою популярність.
Катю, ти з самого дитинства хотіла стати актрисою?
Так! Якщо вірити в покликання душі – то, думаю, це саме воно і було. Хоча в мене було й багато перевірок у житті – чи справді я цього хочу. Наприклад, спочатку батьки не відпустили мене навчатися на актрису, тож я вчилася у Львові на архітектора. А потім переїхала в Київ і вступила до Української Кіношколи. І це зробити було нелегко, там був дуже сильний відбір. Мені здається, я й досі проходжу подібні перевірки, не завжди все буває просто. Але, мабуть, Всесвіт просто перевіряє мене, наскільки сильно я цього хочу (сміється – Авт.).
Яким був твій шлях до своєї мети?
Він ще триває. Я й зараз іду до своєї мети. Іноді мені здається, що мені всього мало, хочеться бути в індустрії більше. Скажу чесно – мій шлях точно не є легкий. Раніше я взагалі все сприймала дуже важко, а зараз багато працюю над собою, над своїм ментальним станом, щоб сприймати все простіше. Адже все залежить від того, як ти ставишся до ситуації. Тому якщо ви хочете бути актором – просто виберіть це і робіть. Ставтеся до всього не драматично, а простіше, тоді все буде складатися класно. Я цьому ще вчуся.
Ти знімаєшся в кіно, вже маєш головні ролі – можна сказати, що твоя мрія здійснилася?
Якщо чесно,ще ні. Я ще повністю це не відчула. Мрію зніматися дуже багато, щоб мої зйомки були розписані на рік вперед. І дуже хочу виходити на закордонний ринок. Я знаю польську, англійську, працюю з американським акцентом, почала вчити іспанську. Вірю, що попереду багато цікавого!
Що дала тобі Українська Кіношкола для реалізації твоєї мрії потрапити в кіно?
Це один із найважливіших досвідів у моєму житті. Можу сказати, що Кіношкола перевернула моє життя, моє ставлення до всього. Вона повернула мене до себе, дала можливість знайти себе. Навчання там настільки мене змінило! Я передивилася взагалі своє ставлення до життя, свій фокус уваги. Без перебільшень заявляю, що найкраще рішення, яке я лише могла прийняти у своєму житті – це піти навчатися в Українську Кіношколу. Я вдячна цьому місцю за те, ким я є, і за те, де я є зараз.
Роль у серіалі “Зозулі” – вона зараз твоя найзірковіша. Як ти її отримала?
Насправді найзірковіша роль у мене попереду (сміється – Авт.). А отримала я цю роль дуже цікаво. Пам’ятаю, сиділа якось і думала – от якщо в мене зараз не буде якоїсь класної ролі, в мене вже не буде сил рухатися далі. Це був ніби запит у Всесвіт. через якийсь час ми зустрілися з кастинг-директоркою Ориною Петровою, вечеряли, багато говорили про акторство, а потім просто про життя. І коли в нас понеслась розмова за життя, відкрилася я справжня – «дикуха» так я себе іноді називаю. І Оринка тоді сказала : «Катя, твоє акторське портфоліо взагалі не передає цієї твоєї органіки. Можливо, в мене буде заходити один проєкт. Там не твоя вікова категорія, але ти все одно запиши проби”. Через якийсь час Оринка надіслала мені цю роль, я почитала і подумала – це ж я! Записала проби, потім прийшла на живі проби, режисер перед цим якраз сказав, що вікова категорія має бути менша). Було багато ансамблевих проб і в результаті мене затвердили.
А як щодо ролі в серіалі “Батя”?
О, теж дуже класна роль! І вона теж у мене з’явилась саме тоді, коли була дуже мені потрібна. Пам’ятаю, це була зима і в мене не було грошей навіть заплатити за квартиру. І тут мене запрошують на проби в цей серіал. Я приходжу – і розумію, що, напевно, в ансамблі я не дуже добре виглядаю, бо я вища за Батю зростом. Але якщо я пішла зростом в маму, то буде топ. Я вирішила відпустити, бо на цю роль пробувалися багато класних актрис. Розслабилась, відпустила цю роль, не думала про неї. Але через два дні мені написали, що мене затвердили. Висновок: треба вчитися відпускати, це так важко, зараза (сміється – Авт.). Був дуже класний період зйомок, я дуже кайфувала.
Тебе часто впізнають на вулицях?
Чесно кажучи, я справді відчуваю деяку впізнаваність. Але мені трохи навіть незручно від цього. У мене ще є цей синдром самозванця – мені здається, що треба зробити набагато більше, щоб бути популярним, мати славу. Тому мені хочеться більше і більше зніматися. Популярність вже є, але я ще до кінця не можу її прийняти. Працюю над цим.
Як ти вважаєш, що є найголовнішим у професії актора?
Нормальний ментальний стан. І впевненість. Бо невпевненість у собі, у своїх силах – це завжди відчувається на підсвідомому рівні. Якщо ти приходиш на кастинг у стані цієї невпевненості – це буде помітно. Для актора важлива також постійна практика і спостереження за людьми, за їхньою поведінкою. Потрібно багато читати, дивитись. Але найголовніше для мене – моральний стан. Ця професія не є легкою, тому себе треба берегти.
Які поради можеш дати акторам-початківцям?
Усвідомити, що у нас не буде другого шансу прожити наше життя. Ми часто чуємо цю фразу, але не завжди її усвідомлюємо. А коли приходить це розуміння – зникає страх діяти, з’являється поштовх. Ну і, звичайно, як часто говорять психологи – потрібно брати відповідальність за своє життя. Мені досі це важко вдається, але це потрібно робити. Тому якщо ти читаєш це інтервʼю – в тебе все вийде. Нехай я буду тим самим знаком, який тобі скаже: «Рухайся далі, не здавайся! Все буде. Ти знаєш, для чого ти це робиш».