Олексій Комаровський: “Робити те, що хочеш – ніколи не пізно”

Випускник Української Кіношколи, відомий український режисер і продюсер розповів нам, чому ще у сім років вирішив стати актором, як змінив акторське амплуа на режисерське та продюсерське та як йому працюється з зірками українського кіно. 

Чи пам’ятаєш ти момент, коли вирішив, що хочеш працювати в кіно? Звідки виникла ця ідея?

Дуже чітко пам’ятаю. Мені сім років, другий клас – і я тиждень ходжу кіно на один і той самий фільм, прогулюючи уроки. Знаєте, який це був фільм? “Блакитна лагуна”. Уявіть собі – семирічний хлопець тиждень підряд дивиться цю стрічку. І от після цього тижневого перегляду я сказав собі: або ти йдеш у Театр юного глядача і стаєш актором, або я тебе більше не поважаю. Рівно через тиждень я був у групі Театру юного глядача, а через три місяці вже грав головну роль у дитячій трупі обласного драматичного театру.

Як ти далі йшов до своєї мети? 

Дуже довго і вперто. З купою поразок і невдач, з підйомами і падіннями. Після дитячого і юнацького захоплення театром і потім трохи повернувся в професійний спорт, далі у мене був бізнес, державні органи (я працював у Міністерстві надзвичайних ситуацій). Але під 30 років я зрозумів, що від себе не втечеш. І що треба бути сміливішим, бо робити те, що хочеш – ніколи не пізно. Тож останні десять років я в кіноіндустрії. Пройшов тут багато всього. Вдячний, що зустрів на цьому шляху багато класних людей, які багато чому мене навчили, з якими разом я працював. Одна з таких команд і незабутніх ланок цього шляху – звісно ж, Українська Кіношкола. 

Спочатку ти хотів бути актором, тепер ти – режисер. Чому так сталося? Не шкодуєш про це? 

Насправді я хотів бути не лише актором. Звичайно, в дитинстві бачив себе тільки на сцені та на екрані, бо діти не дуже розуміють інші кінопрофесії. Я виступав на сцені, десь знімався, а потім став продюсером. Моїй кінокомпанії вже 12 років, вона сторена в далекому 2012 році. Тому я був продюсером, паралельно був також актором – кілька років фокусувався саме на акторській кар’єрі, бо мав кілька контрактів, ролей у серіалах. Але повернувся до режисури. На це дуже сильно вплинула війна. Але з акторством історія не завершено – коли я цікава роль, я з радістю віддаю себе їй. 

Розкажи про свій досвід навчання в Українській Кіношколі. Що тобі дало навчання тут? 

До мене доволі часто звертаються за порадою – де навчатися дітям, якщо вони хочуть бути акторами чи взагалі працювати в кіноіндустрії. І у мене на це єдина відповідь і єдина порада – це Українська Кіношкола. Альтернативи немає. Я радив Кіношколу дуже багатьом людям, які потім були мені за це дуже вдячні. У мене про школу найтепліші спогади – завдяки унікальному поєднанню економію часу (навчання триває рік) та практичного досвіду. Це не про сидіння на місці з протиранням штанців – це про конкретне досить швидке навчання. Українська Кіношкола ще більше посилила моє бажання займатися кіноіндустрією. Атмосфера, організація, візуальне оформлення, навчання – тут усе дуже сучасно, вайбово, це справжнє натхнення. 

Скільки робіт у твоєму портфоліо? Якою ти особливо пишаєшся? 

Зараз у мене сім стрічок. Чотири з них міжнародні, у копродукції з Грузією, три українські, і одна європейська. Ще одна зараз в процесі – “Небезпечна гра”, про Валерія Лобановського. Особливо пишаюся фільмом “Область героїв” – це перший український фільм, знятий під час повномасштабної війни у 2022 році. Пишаюся тим, яка згуртована команда над ним працювала, всі дуже віддалися роботі, ми разом пройшли цей шлях і створили неймовірно важливий фільм. Другий фільм, до якого я маю особливе ставлення – “Коли ти вийдеш заміж?”. Це справді масштабна міжнародна стрічка. Вона знята під час війни, але вона не про війну – вона про кохання, радість, подорожі, силу духу, про те, що нас заряджає. Унікальний кейс. Ми створили цей фільм із великою любов’ю. 

У цьому фільмі ти працюєш з топ-зірками українського кіно – Наталкою Денисенко, Тарасом Цимбалюком, Антоніною Хижняк. Як вдалося зібрати такий зірковий склад? І як тобі з ними працюється?

Я взагалі дуже люблю акторів. Сам багато разів бував у кадрі, тож знаю, як це нелегко. Це дуже важка праця, стан душі. З Наталкою Денисенко я давно почав працювати, у нас відбувався моментальний симбіоз. Тоню Хижняк випадково зустрів у студії звукозапису. Вона запитала: “Чому ти мене не запрошуєш на проби?”. Я запросив – і не помилився. З Тарасом Цимбалюком теж працюю не вперше. Ми в цьому плані – справжня акторська сім’я. Ми досі постійно зустрічаємося. Буквально п’ять хвилин тому мали спільний дзвінок, продумували контент для просування фільму. Тому що актори і режисер мають працювати не лише на майданчику, а й поза ним, як люди в першу чергу. Це дійсно повна віддача. Ми більше ніж колеги. 

Коли фільм “Коли ти вийдеш заміж?” можна буде побачити на великому екрані? 

Спойлер: зовсім-зовсім скоро. Вже за кілька днів ми зробимо офіційний прес-реліз і заявимо дату прокату. І вже цієї зими ви побачите фільм у всіх кінотеатрах країни, а далі – у європейських країнах. 

Що для тебе найголовніше у професії режисера? 

Команда. Кіно – це не егоцентрична творчість однієї людини, це справді командна творчість. Тому найголовніше для мене – люди. 

Які твої поради тим, хто хоче працювати в кіно, але поки що не може наважитись на це?

Між “хочу працювати” і “працюю” – великий “геп”. Тому найперша порада – відчути і зрозуміти, наскільки твоє “хочу” потрібне індустрії і тобі. А для того, щоб це випробувати – треба йти і навчатися в Українській Кіношколи, потім декілька років практикувати. І тоді це “хочу” сформується, буде більш потужним, яскравим і енергійним. Або ж здується і зламається, таке теж буває. Тому рецепт один: хочу + Українські Кіношкола + діяти = результат. Тоді ви самі побачите, навіщо це все вам треба.