Павло Кочубей: “Не чекайте ідеального моменту. Починайте зараз”

Павло Кочубей — актор і випускник акторської програми Української Кіношколи, який прийшов у професію після багатьох років пошуків себе, інших галузей і навіть інших країн. Його шлях — це історія чесності із собою, сміливого вибору й великої внутрішньої роботи.

У цьому інтерв’ю Павло ділиться тим, як відкрив своє акторське покликання, що допомогло подолати сумніви, чому Українська Кіношкола стала для нього фундаментом, і як виглядає професія актора сьогодні — в українському кінематографі, що стрімко змінюється, попри всі виклики.

Павло, коли ви вперше відчули, що акторство — це ваше покликання? Пам’ятаєте момент, коли ця думка стала усвідомленою?

Перші спогади ще з дитячого садка та школи — тоді мені пощастило зіграти перших антагоністів: сірого вовчика та Чахлика Невмирущого (сміється). Потім був довгий період, коли я займався зовсім іншим, але думка про акторство не полишала. В університеті моїм улюбленим заняттям було копіювати персонажів із фільмів, що надихали. Пізніше, навіть не усвідомлюючи цього, я робив багато акторських вправ, але не сприймав це серйозно — не вірив, що акторство може стати моїм життям. І лише в тридцять, пройшовши кілька професій і країн, я свідомо обрав акторство. Це був момент чесності з самим собою.

Чи були у вас сумніви на початку? Що або хто переконав вас зробити ставку саме на акторство?

Сумнівів було безліч. Я не вірив у себе, не вірив, що в мене може щось вийти. Ця професія здавалася мені майже фантастичною. У мене була стабільна, престижна робота в ІТ, де я досяг певних успіхів. Близькі радили залишити акторство як хобі, не ризикувати. Але всередині постійно звучало питання: “А якщо я таки зможу? А якщо це — моє?”. З часом я зрозумів: усі ці переживання — частина професії. Сумніви будуть завжди, і це нормально. У якийсь момент я просто прийняв рішення: це — моя справа. Мені подобається цим займатися. І крапка. Це рішення кожен може прийняти лише сам — у свій час і по-своєму.

Які фільми, актори чи театральні роботи сформували ваш смак і професійне бачення?

Я — продукт американської культури: ДіКапріо, Круз, Дензел. Та лише на четвертому курсі університету, побувавши в США і наситившись тією культурою, я почав відкривати інші світи. Я жив у Туреччині та Китаї багато років — і саме там отримав чимало емоційного досвіду, який сформував мій погляд на життя й мистецтво. Середньосхідна культура теж стала частиною мене. Турецьке кіно, зі своєю емоційністю та глибиною, сильно вплинуло на моє сприйняття історій і людей.

Як ви потрапили до Української Кіношколи? Що саме тоді привабило — програма, викладачі, атмосфера?

Я шукав програму з професійними викладачами та спільнотою людей, які прагнуть не просто зніматися, а стати майстрами своєї справи. Українська Кіношкола ідеально відповідала цим критеріям — здається, це єдина школа, яка пропонує настільки цілісну і практичну програму. Я також розглядав варіант навчання у ВНЗ, але зрозумів, що там інша мотивація і формат. Мій досвід викладання в ІТ показав: чотири роки в університеті часто витрачаються нераціонально, а до професії можна прийти значно швидше — через практику і системну підготовку.

Як навчання в Українській Кіношколі допомогло вам розкритися як актору? Які знання або навички ви вважаєте найціннішими?

Українська Кіношкола дає акторську освіту світового рівня. Це потужна база, яка формує фундамент для подальшого розвитку. Звісно, основне зростання актора відбувається в роботі — усе залежить від ролей і проєктів. Але Кіношкола дала розуміння, як розвиватися далі, як практикувати, як вчитися постійно. Це той старт, від якого можна впевнено відштовхнутися.

З чого почалася ваша кар’єра після випуску? Який досвід став переломним або найпам’ятнішим на початку шляху?

Мій шлях був доволі класичним. Я починав із епізодів — і ставився до кожної ролі максимально серйозно. На першому курсі Максим Михайліченко дав мені дуже важливий урок: “Маленьких ролей не буває”. Ми грали Шекспіра, і мені дісталася роль Шута. Я хотів співати лише пісню і відмовитися від кількох реплік. Але ММ показав, що навіть кілька рядків можна зробити яскравими, якщо додати фантазії — танець, вірш, комічний момент. Відтоді я кожен раз намагаюся знайти в ролі щось своє. З часом прийшли більші ролі, але переломного моменту ще не було — я лише на початку шляху.

Що для вас найскладніше — або навпаки, найприємніше — у роботі на майданчику? Є сцена чи момент, який вам особливо запам’ятався?

Парадоксально, але я обожнюю ранкові зміни. Коли ще темно, місто спить, а ти вже вирушаєш за місто на зйомку — світанок, тиша, і попереду новий день, нова історія. У цьому є щось чарівне.

Які риси ви найбільше цінуєте в режисерах? Є хтось, з ким би ви особливо хотіли попрацювати в майбутньому?

Ідеальний режисер для мене — це той, хто чітко знає, що хоче сказати, але водночас залишає актору простір для творчості. Коли бачення режисера ясне, ти відчуваєш, що служиш історії, можеш імпровізувати, пропонувати ідеї. А коли цього бачення немає, кожен починає “знімати своє кіно” — і магія зникає.

Серед тих, із ким мрію попрацювати — Ірина Громозда, Дмитро Сухолиткий-Собчук, Павло Остріков. Із зарубіжних — Barry Jenkins (Moonlight), Jordan Peele (Us), Martin Scorsese 🙂

Як ви оцінюєте розвиток сучасного українського кінематографа? І що для вас означає бути актором сьогодні, в Україні?

Перш за все — бути вдячним кожного дня за можливість працювати завдяки ЗСУ. Бути актором сьогодні — це прокидатися з бажанням робити свою роботу якісно, на світовому рівні. Глядач не робить поблажок — ні через війну, ні через відключення світла. Ми мусимо пристосовуватися, триматися і продовжувати боротися. Це величезний виклик і водночас велика можливість. Ми часто порівнюємо себе з Голлівудом, але наша мета — не копіювати, а знайти свій голос.

В Україні з’являється дедалі більше режисерів, які знімають чесне, сильне кіно. І я щиро вірю, що ми стоїмо на порозі моменту, коли українські історії почнуть резонувати у всьому світі.

Яку пораду ви дали б тим, хто лише починає — тим, хто мріє зніматися в кіно, але ще шукає свій шлях?

Вірте в себе — бо ніхто не повірить у вас раніше, ніж ви самі. Насолоджуйтеся процесом. У цій професії шлях — це і є головна нагорода. І не чекайте ідеального моменту — його не буде. Починайте зараз.