Слава Бабенков: “Ти не зможеш зіграти свого персонажа, поки не будеш знати себе”

Слава Бабенков — один із найяскравіших акторів, які за останні роки заявили про себе в українському кіно та театрі. Випускник Української Кіношколи, він пройшов шлях від перших спроб на знімальному майданчику до головних ролей у повному метрі, активної роботи у серіалах і вступу до трупи Театру на Лівому березі.

У своїх відповідях Слава відверто говорить про помилки й перші кроки, про те, як Кіношкола стала точкою опори, про відповідальність театру та виклики кіно, про страхи, творчі паузи і власні сценарії, які він пише для майбутніх проєктів. А ще – про професійну етику, ціну ремесла та про те, чому актор має перш за все знати себе.

Пам’ятаєте момент, коли вперше відчули, що хочете стати актором? Що тоді найбільше приваблювало вас у цій професії?

Таких моментів було два. Перший — у свідомому дитинстві, коли я дивився «Зоряні війни», «Король Артур», «Індіана Джонс». Хотілося так само досліджувати світи, скакати на конях, стріляти з бластерів і носити капелюха, як у Індіани Джонса. Другий момент прийшов пізніше, коли я вже працював сценаристом. В якусь мить я був незадоволений тим, як актори грають написане мною – і я подумав, що зміг би краще. Все ж здавалось, що це легка професія. Ну і, зізнаюсь, коли дізнався про акторські гонорари – це підсилило бажання спробувати. Але виявилося, що ні з легкістю справи, ні з гонорарами я не вгадав.

Яку роль у вашому акторському старті відіграла Українська Кіношкола?

Українська Кіношкола дала мені базу – і знання, і людей. Це була точка опори, з якої я починав свої перші кроки в професії. З багатьма з тих, з ким навчався, я працюю й зараз.

На яких навичках чи установках, отриманих у Кіношколі, ви “стоїте” і сьогодні?

Ти не зможеш зіграти свого персонажа, поки не будеш знати себе. Це той фундамент, який я й досі несу в роботі.

Ви багато знімаєтеся, а нещодавно увійшли до трупи Театру на Лівому березі. Як вам вдається поєднувати кінопроєкти та сцену? Чи змінив театр ваше ставлення до професії?

Зараз особливо нічого поєднувати, зйомок наразі немає. Намагаюся поєднати роботу в Театрі на Лівому березі та в незалежній театральній постановці «Орландо» Тетяни Костинюк. У театрі за три тижні – прем’єра і введення у дві вистави, в «Орландо» також готуємо прем’єру. Це складно. Ставлення до професії театр не змінив — для мене він завжди був територією великої відповідальності.

Які ролі стали для вас найзначнішими і чому? Чи були проєкти, які особливо вплинули на вас як на людину?

«Дон Жуан із Жашкова» – моя перша головна роль у повному метрі.  «Ховаючи колишню» – найцікавіша роль, яку я грав: був час на підготовку, репетиції, а сценарист і режисер Сергій Кулибишев писав персонажа під мене. Це дуже приємно і дуже відповідально. Ще один важливий проєкт – експериментальний фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука «Дещо дивне сталося зі мною». Я давно мріяв попрацювати з ним після «Памфіра». У Дмитра чудовий підхід до роботи з акторами. Сподіваюся, це не остання наша співпраця. Як і з Кулибишевим. Насправді кожна роль мене змінює: десь знаходиш друзів, десь – нові навички, а десь – розуміння, з ким краще більше не працювати.

Пам’ятаєте свій перший професійний знімальний досвід? Що тоді вдалося, а що стало викликом?

Це, напевно, був серіал «Агенти справедливості», де я грав головну роль у серії. Все було викликом. Хоч це дешевий денний детектив, я підійшов максимально відповідально: придумав персонажу ходу, погляд, біографію. Але згодом зрозумів, що нікому це не було потрібно – темп зйомки шалений, ніхто б і не помітив. Та я там, як кажуть, зіграв «на всю зарплату». Зараз смішно на це дивитись. Але вдячний режисеру Дмитру Андріянову: він був моїм першим). 

Ваша кар’єра розвивається дуже активно. Як ви працюєте зі страхами, невпевненістю чи творчими паузами? Чи змінилося ваше ставлення до професії?

Ставлення не змінилося: фундамент, закладений у NYFA (New York Film Academy), я ношу й далі. Це бізнес – ніхто тобі нічого не винен і ніхто не зобов’язаний тебе знімати просто тому, що ти актор. Все залежить тільки від тебе. Страхи й невпевненість майже зникли – приходить досвід. Хоч іноді з’являється «захопливий страшок», коли стикаєшся з чимось абсолютно новим, чого ніколи не робив. 

Творчі паузи? Чесно, творчість у мене існує переважно в паузах – їх більше, ніж роботи. У ці періоди я пишу сценарії та працюю з акторським коучем Германом Чехославським. Пишу історії для себе – колись хочу їх зняти. Це, до речі, найпростіший шлях до головних ролей: написати фільм під себе. Особливо з такою не геройською зовнішністю, як у мене.

Вступ до Театру на Лівому березі — важливий етап. Що для вас означає ця трупа та режисерські підходи театру?

Так, це справді важливий і хвилюючий етап – той самий «захопливий страшок», бо раніше я в театрі не працював. Але багатьох акторів трупи я знав з кіно та серіалів, тож атмосфера підтримки була від самого початку. Художня керівниця Олеся Жураківська і головна режисерка Тамара Трунова теж добре про мене знали, тож я не йшов у повну невідомість, а одразу отримав підтримку. 

Мені дуже імпонує театр і матеріал, з яким тут працюють: сміливий, сучасний, часом експериментальний. Цього страшенно бракує в кіно й серіалах, де все у 95% випадків стерильне та відірване від реальності.

Які поради ви дали б студентам Української Кіношколи, що тільки починають свій шлях?

Я не люблю цю фразу, бо вона заїжджена, але – бути собою. Не копіювати нікого. Шукати свій почерк, стиль, природу. Нікому не цікаво дивитися на другого Бреда Пітта чи Аль Пачіно. Цікавий тільки один – ти. Ніхто нічого вам не винен – це працює і в професії, і в житті. Цінуйте свою освіту – це передусім люди. Виховуйте в собі особистість і професіонала. Не буває «one night success». Готуйтеся до великого відсотка відмов і не сприймайте їх на особистий рахунок. Знайте собі ціну, але не ви@обуйтесь. 🙂

Про що ви мрієте у професійному сенсі сьогодні? Які ролі чи формати вас приваблюють? З ким хотілося б попрацювати?

Я мрію про чесну і здорову індустрію. Про повагу до всіх учасників процесу, інститут репутації, профспілку, роялті та захист авторських прав. Мене приваблює все, що добре написано і створюється зі справжнім розумінням процесу.