...

Ярослав Войцешек

Опубліковано

21 Червня, 2024

Ярослав Войцешек

“Джерело натхнення сценариста – це життя в усіх його проявах”

Куратор річної сценарної програми Української Кіношколи – про те, де брати ідеї для сценаріїв, як відрізнити хороший сценарій від поганого, що найважливіше для сценариста і з чого почати свій шлях у цій професії.


Ярославе, ви – один із провідних і найбільш затребуваних українських сценаристів. Ви колись рахували, скільки сценаріїв пишете на рік?

По-різному. Це сильно залежить від проєктів, від їхньої складності. Середньої цифри, напевно, немає. Так, за рік я можу написати дуже багато. Але потрібно розділяти поняття “написати” і “придумати”. Написати можна дуже швидко, пишучи від 10 до 40 сторінок у день. Але ж головне – не у фізичному записуванні, а в тому, що спочатку це треба придумати, а вже потім перекласти це в літери. І ось цей час на придумування, в залежності від складності проєкту, може дуже різнитися. Бо якщо це непростий проєкт, який потребує додаткового вивчення матеріалів, опитування експертів, сильного занурення – це може тримати навіть місяцями.

Де сценаристу брати ідеї? Як вони з’являються?

Ідеї навколо нас. Вони витають в повітрі, випливають із інших ідей, народжуються з якихось історій, які нам розповідають в новинах, які ми дізнаємось від наших друзів і знайомих. Тобто ідеї скрізь. Все наше життя – це матеріал для історій. Потрібно тільки їх помічати і потім допридумувати, використовувати там, де це потрібно. Джерело натхнення сценариста – це життя в усіх його проявах.

Тоді хто може втілювати ці ідеї в сценарій? Якою повинна бути людина для того, щоб створити повноцінний сценарій із таких історій?

По-перше, людина має мати великий життєвий досвід. Чому дуже молодим людям доволі важко дається сценарне – бо в них ще немає цього життєвого досвіду, вони просто не знають, як люди взагалі реагують на ті чи інші обставини. І їм буває важко уявити себе на місці інших людей. Але молодим при цьому доволі легко, бо вони звикли вчитися. І якщо ти дуже швидко стаєш на ці сценарні рейки, перебудовуєш свою свідомість, починаєш помічати життя навколо – тобі легше писати. Звісно, ми зазвичай живемо в такому стані “білого шуму” – коли навколо щось відбувається, але ми настільки сильно зосереджені на собі і своїх проблемах, що не помічаємо це. А сценаристу потрібно це помічати. Так, навряд чи я, будучи чоловіком, зрозумію, що відчуває 40-річна мати трьох дітей, хвора на рак. Але я можу це помітити на якомусь дуже схожому прикладі. І якщо я, в принципі, вже натренований це помічати і відкладати у своїй свідомості як певний досвід – автоматично це перетворюється на мій інструмент, яким я користуюся при написанні сценаріїв.

Як відрізнити хороший сценарій від поганого?

Насправді доволі важко. Адже прочитати сценарій – це не те саме, що прочитати книгу. Коли ти читаєш книгу, ти можеш уявляти собі все що завгодно, дофантазовувати. А коли ти читаєш сценарій – ти маєш уявляти, яку картинку побачить глядач. Не те, що б тобі хотілось, щоб він побачив – а що саме випливає з цих літер і як воно може бути втілене на екрані. Саме від цього буде залежати, гарний це сценарій чи поганий. Навіть якщо він відповідає всім сценарним нормам, має ідеальну структуру – все одно він може бути нецікавий як кіно, тому що не створює це саме кіно, цю картинку, яку глядач потім буде дивитися в кінотеатрі. Але тут є невеличке “але”: коли ти добре знаєш сценарні норми і правила, вмієш ними користуватися – шанси на те, що твій сценарій буде якісним, а фільм цікавим, значно збільшуються. Тобто якщо ви ніколи не вивчали спеціальну літературу, не писали сценарії – і раптом вирішуєте написати геніальний сценарій, яким всі будуть захоплюватись – такого не буває. Але от приклади написання хороших сценаріїв через, як кажуть, біль, кров, сльози і зчесані пальці від клавіатури – таке я бачив неодноразово. Коли людина довго і наполегливо працює, пише, переписує – в результаті виходить гарне кіно. Таких прикладів я знаю дуже багато.

Ті, хто приходить в Українську Кіношколу вчитися на річній сценарній програмі, після подання заявки проходять у вас співбесіди. За яким принципом ви обираєте собі тих, хто далі навчатиметься на вашій програмі?

В першу чергу я звертаю увагу на адекватність сприйняття світу. Сприйняття себе в світі і світу в собі. Тому що сценарне – це певне дослідження мотивації людей до тих чи інших вчинків. І ці дослідження завжди починаються з однієї людини – з себе. Якщо ти неадекватно ставишся до себе і до світу, в якому ти знаходишся – значить і писанина твоя буде так само неадекватна. І цього я вже не зможу побороти. Я можу навчити людину певним правилам, яких вона не знає або не вміє ними користуватися – так, цьому можна навчити, це можна натренувати. Але якщо в людини немає адекватного сприйняття світу – з цим уже до інших спеціалістів.

А наскільки важливою для сценариста є гнучкість, адаптивність до зауважень і критики? Адже в процесі створення кіно саме їм часто доводиться вносити правки у свою роботу.

Тут можна було б піти простим шляхом і сказати – так, треба вміти працювати з критикою, бути гнучким. І, в принципі, це правда. Але треба розуміти, що критика не подобається нікому. Навіть ті люди, які говорить, що люблять критику – лукавлять. А якщо не обманюють, значить не ставляться до себе адекватно, а тоді постає питання, чи потрібні вони в цій індустрії. Критика не подобається нікому, але з нею треба вміти працювати і розцінювати її швидше як допоміжне джерело, ніж як спробу все зіпсувати. Звісно, ти завжди хотітимеш, щоб критики було якомога менше. Але варто самому собі в цьому зізнатися – так, я не люблю критику і це нормально. А ще варто напрацювати скіл відділяти дійсно потрібні речі, над якими треба подумати і цим покращити свою роботу, від звичайних зауважень на рівні “що ж ви наробили, це ж зовсім не “Лісова пісня” (мається на увазі анімаційний фільм “Мавка. Лісова пісня” за мотивами твору Лесі Українки – авт.)

Сценарна річна програма

Тут ви навчитеся генерувати нові ідеї і створювати повноцінні сценарії короткометражний фільмів, серіалів і повного метру

Якщо людина хоче стати сценаристом, але ніколи цим не займалася – з чого варто почати?

Коли я зрозумів, що в принципі хочу займатися кіно – я не схопив камеру і не побіг щось знімати. Я пішов вчитися. Учився п’ять років, у мене червоний диплом із режисури. Вже в процесі я зрозумів, що не режисери придумують кіно, а сценаристи. І став приділяти більше уваги саме сценарному. І ось я там, де я є. Тому перше, що потрібно зробити – піти вчитися. Якщо є можливість і бажання – можна піти вчитися до мене в Українську Кіношколу. Можна ще кудись. Але якщо ти навчишся – шансів на написання хорошого сценарію і роботи в індустрії буде набагато більше. І просто почитати літературу про написання сценаріїв – цього буде мало. В навчанні важливий процес саме практики. І вона має бути доповнена професійним, обґрунтованим фідбеком від куратора – людини, яка в цьому розуміється. Тому коли ви обираєте місце свого навчання – звертайте увагу насамперед на тих, хто там викладає. Від цього залежить, наскільки фахову критику і рекомендації ви отримаєте. Адже критика має бути професійна. І від мене в Українській Кіношколі ви точно таку отримаєте.