Ярослав Войцешек

"Ми намагаємось перебудувати свідомість студентів на сценарні рейки"

Інтервʼю

Ярослав Войцешек є куратором сценарного курсу. Ми розпитали його про перші кроки у професії, викладацьку методику, кіносмаки та очікування від студентів.

Почалось з того, що я захотів робити кіно. Це був 2006-2007 рік, я жив в Маріуполі, у мене було дуже загальне уявлення про те, що таке кіно, як воно робиться, а про українське кіно ми взагалі майже не знали... І коли мені виповнилось 25 років, я пішов вчитися на режисера, тому що мені здавалося, що саме він у кіно головний і все вигадує. І вже під час навчання зрозумів, що вигадує сценарист.

За 5 років у Харківській академії мистецтв я отримав класичну освіту, вивчаючи не лише режисуру, але і сценарну майстерність, акторство.

Але проблема була в тому, що викладали ті, хто робив останні театральні постановки років 10 тому або ж телевізійники. І з навчанням кінопрофесіям було гірше.

Та всього насправді не вистачало! Тому що теорія може обмежитись однією книжкою: більшість підручників із драматургії пишуть різними словами про ті самі принципи і закони. Але це тільки вершечок айсбергу, а далі потрібна практика, зрозумілий зворотній зв'язок від профі, а не відгуки мами чи друга.

Найважливіше, що навчання змушувало просуватися вперед. Самостійно нічого б не вийшло – різні побутові справи відволікали б і робота з кіно відкладалася б на колись. Навчаючись, ти перебуваєш у ритмі, це як регулярне тренування. Крім того, мені було вже 25 і я розумів, до чого прагну, і зрештою отримав червоний диплом. Тож ні про що не жалкую і вважаю, що витратив ці 5 років недарма.

Під час навчання я щось вигадував, знімав і дивився, як букви перетворюються на кіно: майже завжди на екрані було несподівано інакше. І я радий, що студенти UFS також можуть спостерігати, як написане ними відтворюється на екрані. Тут важливий досвід: якщо класно вийшло, – окей, значить так можна писати, якщо ні, – теж добре, значить писати треба інакше. Може бути максимальний політ фантазії на папері, але сценарист має розуміти наскільки по-інакшому все може виглядати на екрані. І чим менша різниця між фільмом, який сценарист продивився в своїй уяві і реальністю, тим краще.

Так. По суті, я виріс на голлівудських фільмах: моя перша в житті робота була у відеопрокаті, тож я любив кіно завжди і ніколи не хотів займатися рекламою, кліпами, чи знімати якесь телешоу. Кіно, тільки кіно. Отже я наполегливо йшов до цієї кіномети і ось я тут.

По закінченні академії я зняв фільм за власним сценарієм, витратив на нього власні $10 тис., це була одна 45-хвилинна серія, з цілого, як я собі планував, постапокаплітичного серіалу. Знімали його з друзями в Маріуполі: фантастика, з купою спецефектів. Тепер я бачу там багато помилок, але це була повноцінна завершена робота і класний досвід. І от з цим фільмом я приїхав до Києва... З'ясувалося, що режисерів у Києві вистачає, багато з них без роботи, а мої знайомі з паралельних курсів працюють переважно на ТБ і офігевають від цього. Мені такого не хотілось.

Коли я прийшов на один відомий продакшен, який знімав телесеріали, і мені сказали: «Режисерів у нас вистачає, що ще можеш?». Виявилось, що сценаристи більш затребувані: здатних якісно вигадувати не вистачало. І я написав концепцію серіалу «Несвідоме» та його першу серію: про мандри по підсвідомості людей, які лежать в комі. Там доволі дороге виробництво – підсвідомість, марення – написав те, що мені особисто хотілося подивитися. На той момент не зовсім уявляв, що скільки коштує, тому написане було дещо відірване від реалій кіновиробництва. Це не був мій перший сценарій, але перший, який показав професіоналам з індустрії, і він їм сподобався: мене взяли на продакшен сценаристом.

На тому продакшені з незалежних від мене причин нічого з написаного так і не втілилось. В мене навіть почалась депресія, бо думав, що приїду до Києва і всіх порву... А потім я перейшов працювати на FILM.UA.

Нічого надприроднього. Я по суті хлопчина з вулиці, у мене не було ні знайомств, ні родичів, я не спав з продюсерами (сміється).

Фільм, з яким приїхав із Маріуполя до Києва, я показував різним людям, і зрештою він потрапив до Film.ua. Мені призначили зустріч, дали тестове завдання і після його виконання я почув: «Ок, працюй з нами далі».

Перший сценарій, який я почав реалізовувати на Film.ua – це анімація «Викрадена принцеса». Робота над нею тривала 5 років, за цей час я встиг попрацювати над фільмі «Сторожова застава»: його вихід на екрани і став моїм великим екранним дебютом.

Починається завжди з того, що людина приходить вчитися. Диплом роботодавець може не спитати, але всім потрібні вміння. Не лише знання, а саме вміння.

Щоб написати профанській сценарій не потрібно нічого. Фотографу хоча б камеру треба купити, а сценаристу – бери, пиши і змушуй редакторів читати маячню. А насправді, потрібно багато знань, навичок, розуміння кінопроцесів, ну і, звичайно, таланту.

Людям, які приходять вчитися, я одразу кажу: «Ви зробили перший і найвірніший крок на шляху до професії». Я не шкодую, що 5 років навчався, хоча це і було відірвано від індустрії. В UFS безпосередня індустрія поряд, її можна «помацати». А ті, хто викладає – «граючі тренери», які безпосредньо в індустрії працюють, можуть розкрити інсайти та ознайомити з реаліями.

А чим ще має володіти сценарист?

В першу чергу, потрібна уява. Сценарна справа, як і будь-яке мистецтво, вкладається в просту формулу: 10% таланту і 90% працелюбності. Якщо ти дуже талановита людина, але не хочеш переписувати, змінювати і трансформувати свою історію, з тобою не будуть працювати.

Ще потрібна стресостійкість і сталеві нерви, щоб утриматися і не вбити тих, хто втручається і просить переписувати (сміється).

Важливим є знання теорії, велика база переглянутих фільмів.

В індустрії є постійний попит на талановитих людей, які можуть швидко та якісно писати різні історії: професійний сценарист має бути універсальним і впоратися з різними жанрами. Мені, наприклад, більше до вподоби містика та фантастика, але при цьому я без проблем працюю з анімацією і навіть робив ромком «Моя улюблена Страшко».

Сценарна річна програма

Навчання

Тут ви навчитеся генерувати нові ідеї і створювати повноцінні сценарії короткометражний фільмів, серіалів і повного метру

Розкажіть про ваші кіносмаки

Я проти інституту кумирів, тому у мене немає улюблених режисерів, а є конкретні фільми. Найулюбленіший – «Бійцівський клуб». Люблю фантастичне кіно, і хотів би бачити в Україні власну фантастику, жахастики, бойовики. Уявіть, у нас зараз немає жодного бойовика, навіть простого, на кшталт «Міцний горішок». А це ж масова аудиторія, яку можна залучити в кінотеатри.

У вас є свій сценарій мрії?

Це фантастичний серіал. Розумію, що він дуже дорогий, але сподіваюсь, що колись його реалізують. А взагалі – я вже 12 років як професійний сценарист, тому у мене заготована купа різних історій для реалізації.

Чому вирішили звернутися до викладацької діяльності? Були якісь сумніви?

З перших кроків у професії я побачив, що дуже малий прошарок людей має уявлення про сценаристику. Багато режисерів вийшли з малих форм на кшталт кліпів і реклами, де сторітелінг спрощений, у них дуже поверхневі знання щодо побудови історії у справжньому повнометражному кіно.

Не завжди розуміються на сценаристиці і продюсери. Оскільки наша індустрія дуже молода і почала активно розвиватися після 2014 року, до неї стали стікатися люди з інших галузей, часто ніяк не пов'язані до цього із кіно. Через це виникло багато проблем із якістю кіно. Артхаус я не розбираю, бо він, на мою думку, не сприяє розвитку індустрії в принципі. Але для жанрових фільмів потрібна нормальна драматургія, нормальний сторітелінг, а мало хто знає, як робити таким. І на проектах починаються баталії...

Тобто ланцюжок сценарист-режисер-продюсер погано працює.

Так. Проблема у різному рівні знань і досвіду учасників процесу. Я називаю це різниця компетенцій. Коли компетенції у всіх плюс-мінус на одному рівні, конфліктів можна уникнути. Побачивши цю проблему, я вирішив втрутитися.

І ви прагнете зрівняти рівень для ринку?

Так, я романтик. І зацікавлений в тому, щоб українське кіно розвивалось у напрямку широкої глядацької аудиторії, тому що через кіно можна впливати на суспільство. В умовах війни це взагалі має бути завдання №1.

На сьогодні більшість фільмів, які виходять в Україні, не розраховані на широкого глядача, а спроби зробити таке кіно, провалюються, бо не знають, як. У моїй фільмографії фільми виключно для широкої глядацької аудиторії, і поділившись досвідом, я хочу посприяти розвитку індустрії. Щоб українці захоплювались цікавим вітчизняним кіно і власними героями. Щоб, наприклад, на такому фестивалі популярної культури як ComiCon, косплеїли не тотально голлівудських чи навіть корейських героїв, але і українських. На жаль, досі діти зростають не на наших фільмах, які б мали прищеплювати любов до Батьківщини, а на фільмах інших країн.

Чи є у вас власна методика викладання?

Беру батіг... (сміється). Я зробив максимально концентровану вижимку з теорії – тільки те, що справді потрібне: умовних 350 сторінок книжки зі сценаристики тримати в пам'яті неможливо. Наступний крок – змусити людей робити так, як треба. Я зазвичай сценарку порівнюю із дієтою: всі знають, що не треба жерти після 18:00, але ж найскладніше цього дотримуватись. Всі знають, що в сценарії повинен бути конфлікт, зав'язка, кульмінація, але не всі так пишуть.

В кіношколі ми намагаємось перебудувати свідомість студентів на сценарні рейки, щоб мислили саме сценарними нормами, сценарним розміром, бачили в кожній історії причинно-наслідковий зв'язок, розуміли мотивації героя і т.п. Це найскладніше.

Чого ви очікуєте від студентів кіношколи?

Що вони стануть суперзірками в індустрії. Дуже хочу, щоб мої студенти досягали вершин. По суті – це головний результат.