Ярослав Войцешек
Ярослав Войцешек
“Ми намагаємось перебудувати свідомість студентів на сценарні рейки”
Ярослав Войцешек є куратором сценарного курсу. Ми розпитали його про перші кроки у професії, викладацьку методику, кіносмаки та очікування від студентів.
ㅤ
Як ви стали звукорежисером? З чого все починалось?
Я вступив на звукорежисуру до театрального інституту одразу після школи, мені пощастило потрапити на бюджет. Інакше, певно, довелося б ще рік займатися чимось іншим, бо батьки мене звукорежисером не бачили: вони займаються атомною енергетикою і максимально далекі від кіно.
На момент закінчення школи я писав фонограми для КВК, сам грав у музичних групах і мені здавалось, що звукорежисура – це дуже близько до того, що мені приносить задоволення і реалізацію. За відсутності в той час інтернету і нормальної літератури про професію, я дійсно не дуже сильно уявляв, чим буду займатися. Але зрештою жодного разу не пошкодував про свій вибір.
Працювати я почав аж наприкінці четвертого курсу. У мене не було примусу працювати з першого, спокійно навчався і після четвертого курсу потрапив на комерційний майданчик в якості бум-оператора. Це був міні-серіал «Украдене щастя» режисера Андрія Дончика, ми писали чорновий звук. Власне з цього почалася моя офіційна кар’єра в кінематографі.
Біля двох років я працював як бум-оператор і асистент на різних телемуві, серіалах – тоді якраз пішов сплеск телеконтенту, а кіно як такого не було: один-два фільми на рік. Точка входу в професію була дуже швидка. Після декількох асистентських робіт мені запропонували роботу звукорежисера на майданчику в телемуві «Жіночі сльози» режисера Галини Сахно. В 90-ті і на початку нульових дуже багато людей вимилось з професії, і не вистачало кадрів, щоб закрити потреби ринку.
ㅤ
Якщо згадувати ваше навчання – що було найважливіше, а чого бракувало?
Найважливіше – це оточення. Люди, з якими я вчився. Моя група – це Макс Демиденко, який зараз в Лондоні, Шура Шатківський, який працював звукорежисером на багатьох українських фільмах, нині покійний Боря Петер, Микита Моісеєв та Антон Байбаков, які стали відомими українськими композиторами. Ще був сценарний курс, наша паралель режисерів, операторів. Ми перебували у творчому, надихаючому середовищі і досі підтримуємо дружбу.
З точки зору матеріальної бази, звісно, було дуже сумно. Звукорежисура – це стик творчості і техніки, треба мати актуальне технічне забезпечення, щоб ще під час навчання пробувати вішати мікрофони, стояти з бумом, розбиратися з магнітофоном… А техніки у нас не було.
Тому я хочу, щоб мої студенти, крім іншого, ще під час навчання оволоділи базовими технічними навичками на рівні автоматизму.
Як ви стали сценаристом, з чого все почалось?
Почалось з того, що я захотів робити кіно. Це був 2006-2007 рік, я жив в Маріуполі, у мене було дуже загальне уявлення про те, що таке кіно, як воно робиться, а про українське кіно ми взагалі майже не знали… І коли мені виповнилось 25 років, я пішов вчитися на режисера, тому що мені здавалося, що саме він у кіно головний і все вигадує. І вже під час навчання зрозумів, що вигадує сценарист.
За 5 років у Харківській академії мистецтв я отримав класичну освіту, вивчаючи не лише режисуру, але і сценарну майстерність, акторство.
Але проблема була в тому, що викладали ті, хто робив останні театральні постановки років 10 тому або ж телевізійники. І з навчанням кінопрофесіям було гірше.
ㅤ
Чого ще не вистачало під час навчання?
Та всього насправді не вистачало! Тому що теорія може обмежитись однією книжкою: більшість підручників із драматургії пишуть різними словами про ті самі принципи і закони. Але це тільки вершечок айсбергу, а далі потрібна практика, зрозумілий зворотній зв’язок від профі, а не відгуки мами чи друга.
ㅤ
Що найважливіше ви винесли з навчання?
Найважливіше, що навчання змушувало просуватися вперед. Самостійно нічого б не вийшло – різні побутові справи відволікали б і робота з кіно відкладалася б на колись. Навчаючись, ти перебуваєш у ритмі, це як регулярне тренування. Крім того, мені було вже 25 і я розумів, до чого прагну, і зрештою отримав червоний диплом. Тож ні про що не жалкую і вважаю, що витратив ці 5 років недарма.
Під час навчання я щось вигадував, знімав і дивився, як букви перетворюються на кіно: майже завжди на екрані було несподівано інакше. І я радий, що студенти UFS також можуть спостерігати, як написане ними відтворюється на екрані. Тут важливий досвід: якщо класно вийшло, – окей, значить так можна писати, якщо ні, – теж добре, значить писати треба інакше. Може бути максимальний політ фантазії на папері, але сценарист має розуміти наскільки по-інакшому все може виглядати на екрані. І чим менша різниця між фільмом, який сценарист продивився в своїй уяві і реальністю, тим краще.
ㅤ
У вас від початку було бажання працювати саме в кіно?
Так. По суті, я виріс на голлівудських фільмах: моя перша в житті робота була у відеопрокаті, тож я любив кіно завжди і ніколи не хотів займатися рекламою, кліпами, чи знімати якесь телешоу. Кіно, тільки кіно. Отже я наполегливо йшов до цієї кіномети і ось я тут.
Сценарна річна програма
Тут ви навчитеся генерувати нові ідеї і створювати повноцінні сценарії короткометражний фільмів, серіалів і повного метру
ㅤ
Розкажіть про свої перші кроки в професії.
По закінченні академії я зняв фільм за власним сценарієм, витратив на нього власні $10 тис., це була одна 45-хвилинна серія, з цілого, як я собі планував, постапокаплітичного серіалу. Знімали його з друзями в Маріуполі: фантастика, з купою спецефектів. Тепер я бачу там багато помилок, але це була повноцінна завершена робота і класний досвід. І от з цим фільмом я приїхав до Києва… З’ясувалося, що режисерів у Києві вистачає, багато з них без роботи, а мої знайомі з паралельних курсів працюють переважно на ТБ і офігевають від цього. Мені такого не хотілось.
Коли я прийшов на один відомий продакшен, який знімав телесеріали, і мені сказали: «Режисерів у нас вистачає, що ще можеш?». Виявилось, що сценаристи більш затребувані: здатних якісно вигадувати не вистачало. І я написав концепцію серіалу «Несвідоме» та його першу серію: про мандри по підсвідомості людей, які лежать в комі. Там доволі дороге виробництво – підсвідомість, марення – написав те, що мені особисто хотілося подивитися. На той момент не зовсім уявляв, що скільки коштує, тому написане було дещо відірване від реалій кіновиробництва. Це не був мій перший сценарій, але перший, який показав професіоналам з індустрії, і він їм сподобався: мене взяли на продакшен сценаристом.
На тому продакшені з незалежних від мене причин нічого з написаного так і не втілилось. В мене навіть почалась депресія, бо думав, що приїду до Києва і всіх порву… А потім я перейшов працювати на FILM.UA.
ㅤ
Прийшли на FILM.ua без фільмографії за плечима?
Нічого надприроднього. Я по суті хлопчина з вулиці, у мене не було ні знайомств, ні родичів, я не спав з продюсерами (сміється).
Фільм, з яким приїхав із Маріуполя до Києва, я показував різним людям, і зрештою він потрапив до Film.ua. Мені призначили зустріч, дали тестове завдання і після його виконання я почув: «Ок, працюй з нами далі».
Перший сценарій, який я почав реалізовувати на Film.ua – це анімація «Викрадена принцеса». Робота над нею тривала 5 років, за цей час я встиг попрацювати над фільмі «Сторожова застава»: його вихід на екрани і став моїм великим екранним дебютом.
ㅤ
Виходячи з вашого досвіду, з чого починається шлях сценариста?
Починається завжди з того, що людина приходить вчитися. Диплом роботодавець може не спитати, але всім потрібні вміння. Не лише знання, а саме вміння.
Щоб написати профанській сценарій не потрібно нічого. Фотографу хоча б камеру треба купити, а сценаристу – бери, пиши і змушуй редакторів читати маячню. А насправді, потрібно багато знань, навичок, розуміння кінопроцесів, ну і, звичайно, таланту.
Людям, які приходять вчитися, я одразу кажу: «Ви зробили перший і найвірніший крок на шляху до професії». Я не шкодую, що 5 років навчався, хоча це і було відірвано від індустрії. В UFS безпосередня індустрія поряд, її можна «помацати». А ті, хто викладає – «граючі тренери», які безпосредньо в індустрії працюють, можуть розкрити інсайти та ознайомити з реаліями.
ㅤ
А чим ще має володіти сценарист?
В першу чергу, потрібна уява. Сценарна справа, як і будь-яке мистецтво, вкладається в просту формулу: 10% таланту і 90% працелюбності. Якщо ти дуже талановита людина, але не хочеш переписувати, змінювати і трансформувати свою історію, з тобою не будуть працювати.
Ще потрібна стресостійкість і сталеві нерви, щоб утриматися і не вбити тих, хто втручається і просить переписувати (сміється).
Важливим є знання теорії, велика база переглянутих фільмів.
В індустрії є постійний попит на талановитих людей, які можуть швидко та якісно писати різні історії: професійний сценарист має бути універсальним і впоратися з різними жанрами. Мені, наприклад, більше до вподоби містика та фантастика, але при цьому я без проблем працюю з анімацією і навіть робив ромком «Моя улюблена Страшко».
