Ярина Фостяк: “Моя порада всім, хто хоче працювати в кіно – ідіть і пробуйте”

Випускниця продюсерської програми Української Кіношколи Ярина Фостяк уже має у своєму доробку близько десяти проєктів, у яких працювала як лінійна продюсерка та асистентка продюсера. Серед них, зокрема, серіал “Перші дні”, який викликав величезний ажіотаж і став першим українським серіалом, запрем’єреним на Нетфліксі. А також документальний фільм Антона Птушкіна “Ми, наші улюбленці і війна”, який із великим успіхом пройшов в українському прокаті. Ми поговорили з Яриною про залаштунки роботи над її проєктами, про те, як вона потрапила в кіно та які поради може дати початківцям.

Ярино, розкажіть про ваш досвід навчання в Українській Кіношколі.

У 2021 році я прийшла на продюсерську програму. І вийшло так, що замість одного року навчалася два, тому що почалася війна, я взяла академвідпустку і продовжила навчання вже з новою групою студентів. До цього я навчалася в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, на продюсуванні. Але це був пілотний проект, програма була не до кінця визначена. І через це я не розуміла, хто такі продюсери, чим вони займаються. Але мені завжди подобалось щось організовувати. Я працювала на телеканалі журналістом і розуміла, що це не зовсім те, чого я хочу. При цьому бачила, як працює лінійний продюсер і думала – о, це мені подобається. Але інституту дуже бракувало спеціалізованої бази, яка мені допомогла б стати продюсером.

Рішення прийти в Українську Кіношколу було абсолютно спонтанним. Десь 15 вересня я побачила оголошення про набір на продюсерську програму, а навчання починалось уже 18-го. Тобто коли я прийшла на співбесіду – у всіх студентів уже був перший день навчання. Була лекція Кирила Горобця – дуже інформативна, без води. Кирило має харизму, якою заряджає всіх. І після заняття я подумала – ну ок, точно треба вчитися. Так і почалось моє навчання. 

В кіно ви потрапили ще під час навчання? 

Із 17 років я працювала завжди. Коли прийшла в Кіношколу – працювала на Суспільному адміністратором і безпосередньо помічником продюсера. Тобто у мене був певний досвід, але суто з телебаченням. А зараз це суто кіно, куди я потрапила ще навчаючись у Кіношколі. 

Як це сталось?

Коли розпочалось навчання, я подумала, що вже час ставати серйозним продюсером (посміхається – Авт.). Можливо, це буде підказкою студентам, але я зайшла на сайт Film UA, там є список усіх, хто працює в кінокомпанії, та їхні електронні пошти. І я на всіх зробила розсилку – мовляв, подивіться, ось є я, ось моє резюме, беріть мене на роботу. Мені спочатку ніхто не відповів, але місяців через чотири мені написала продюсерка Зоя Сошенко. Зі словами: “Слухай, ти ж кіно хотіла знімати, а я шукаю асистентку, приходь на співбесіду”. Так ми почали працювати. А потім мене перехопив Кирило Горобець на проект “Перші дні”. 

Розкажіть детальніше про роботу над цим серіалом. 

Я потрапила туди дуже стрімко. Працювала з Зоєю Сошенко, паралельно продовжувала працювати на Суспільному. І тут мені дзвонить Кирило і каже: “Немає часу пояснювати, завтра о 10 ти в мене”. Класичний продюсер! Я розуміла, що це моя мрія. Але була трохи проблема: тоді неслося Євробачення, яким займалось Суспільне, і я була в цьому проекті дуже сильно задіяна. Готувалась велика поїздка в Лондон, де я була лінійною продюсеркою проекту, на мені була купа документів, підготовки… Але я все ж вирішила поєднувати. З Кирилом ми домовились, що на етапі передпродакшену моя присутність буде не обов’язкова, а після поїздки в Лондон я вже повноцінно зайду на етапі продакшену. 

Я була асистенткою лінійного продюсера Миколи Костюченка. А потім Кирило відправив мене в Берлін курувати зйомки там. Я взагалі не уявляла як це – робити кіношні зйомки за кордоном. Але поїхала. Велася дуже довга підготовка, я намагалася знайти там українську команду – щоб підтримати наших кіношників і щоб швидше знаходити спільну мову на майданчику. У нас був дуже важкий знімальний день, 16 годин, нічна зйомка, такий жорсткий марафон. Але в результаті все вийшло дуже класно. 

Ще один фільм, над яким ви працювали як продюсерка – “Ми, наші улюбленці і війна” Антона Птушкіна. 

Я потрапила туди через Зою Сошенко, з якою ми працювали над багатьма проектами в девелопменті ще з перших місяців повномасштабної війни. Якісь проекти реалізувалися, якісь ні. В якийсь момент Зоя дала завдання зібрати історії про тварин під час війни. І через кілька днів запросила мене на зустріч із режисером. Хто він –  я не знала. Вмикається зум і я розумію, що це Антон Птушкін. 

Антон дуже цікава людина. Буде неправдою сказати, що працювати з ним легко. Його продакшен називається VseSam і це не просто так – він дійсно звик абсолютно все робити сам. Пам’ятаю нашу першу зйомку. Зоя сказала: “Їдь із Антоном, будеш йому допомагати”. У чому мала полягати моя допомога – я не знала, і Антон теж не знав. Але в результаті мені вдалося звернути його увагу на одного героя. Мені здається, що ми знайшли спільну мову, все-таки майже два роки ми були постійно на зв’язку, мали мільйон зумів і телефонних дзвінків. Це величезний досвід. Антон справді дуже крутий – талановитий, креативний, має чудове почуття гумору. Мені було за честь із ним працювати. 

Які ваші поради для тих, хто хоче працювати в кіно, але вагається і не знає, з чого почати?

Нещодавно мій знайомий асистент по акторам сказав мені: “Якщо людина приходить на першу зміну і не тікає після неї – вона вже з кіно не втече ніколи”. І це правда. Можна йти, можна говорити собі, що більше не будете тут працювати, бо це важко. Але по суті, якщо ви не втечете після першої зміни – ви завжди будете сюди повертатися. Тому моя порада всім – ідіть і спробуйте. Якщо ви витримаєте хоча б три зміни і вас це буде драйвити далі – значить, це ваше. А якщо ви розумієте, що вам важко і ви не витримуєте – треба шукати щось інше. 

Що вам дала Українська Кіношкола для вашої роботи в кіно?

Все. Телебачення і кіно дуже сильно відрізняються. Тому все те, чому я навчилася на телебаченні, абсолютно не релевантне тому, що я дізналася в кіно. Я дуже вдячна Кирилу Горобцю, який розкрив нам усі найважливіші моменти – про команду, про техніку, про бюджет, про знімальний день…. По суті, я й сьогодні використовую ці матеріали. Це база, без неї я була б дуже некомпетентним спеціалістом. І, звісно, Кіношкола дала мені роботу, зв’язки. Кирило мене помітив, познайомив зі своїми колегами, зараз я з ними працюю. Без Кіношколи я не занурилась би в кіно так глибоко.