Максим Михайліченко
Максим Михайліченко
Куратор акторського курсу Української Кіношколи
Заслужений діяч мистецтв України, режисер Київського театру юного глядача на Липках, лауреат театральної премії «Київська пектораль», художній керівник «22 Театр». У професії понад 30 років. За цей час зіграв більше 150 ролей у театрі та понад 25 ролей у кіно.
Як режисер створив десятки вистав і близько 100 постановок зі студентами Української Кіношколи. Має більш ніж 20 років викладацького досвіду. У своїй роботі поєднує різні акторські методики, практики та тренінги, допомагаючи студентам не просто освоїти техніку, а знайти власну органіку й внутрішню свободу в професії. Через його майстерню пройшло понад 400 студентів, багато з яких сьогодні працюють у театрі та кіно, а зі своїм куратором зустрічаються вже не в аудиторіях, а на професійних майданчиках.
ㅤ
«У мене немає таланту». «Мені вже пізно». «У кіно все через знайомства».
5 страхів при вступі в кіноіндустрію, через які люди роками не дозволяють собі спробувати.
Розбираємо разом із Максимом Михайліченком.
ㅤ
СТРАХ 1: “Творча професія – це несерйозно”:
ㅤ
Чому досі існує думка, що кіно – це не “справжня” професія?
Мабуть, тому що в багатьох людей досі є уявлення, що робота в кіно – це просто розвага. Мовляв, люди виходять у кадр, кривляються, отримують задоволення – і на цьому все. Насправді ж це нерозуміння того, чим, наприклад, акторство є як професія.
ㅤ
Тобто люди часто бачать лише красиву картинку?
Саме так. Глядач не бачить, що за кожним рухом, словом чи емоцією стоїть величезна робота над собою, яка триває роками, а інколи – усе життя. Як і в будь-якому мистецтві: чим легше це виглядає зі сторони, тим складніше воно створюється. Ми ж дивимося, наприклад, на танцівників чи фігуристів і думаємо: «Як легко вони рухаються». Але за цією легкістю – щоденні виснажливі тренування.
ㅤ
А що найбільше руйнує ілюзії про професію вже під час навчання?
Напевно, момент, коли студент розуміє: одного бажання недостатньо. Якщо говорити про студентів акторської майстерності, то багато хто приходить із думкою: «От зараз я потраплю в професію – і мене одразу почнуть знімати». Людині здається, що вона зможе так само легко існувати в кадрі, як її улюблені актори. А потім починається практика. І студент бачить себе збоку. Приходить розуміння, що для цієї легкості потрібні роки роботи, дисципліни й навчання.
ㅤ
СТРАХ 2: “Мені вже пізно”
ㅤ
Чи справді для людини, яка хоче пов’язати життя з кіно, існує поняття “запізно”?
Мені здається, це більше стосується театральної освіти, де є певні вікові рамки вступу. А кіно – інше. Це мистецтво, де на роль шукають конкретну людину з певною фактурою, харизмою, досвідом, внутрішньою глибиною. І якщо на тебе хочеться дивитися, то, чесно кажучи, абсолютно не важливо, у якому віці ти починаєш: у двадцять чи в сорок. Ми ж дивимося не просто на вік. Ми дивимося на людину, на її досвід, на те, що вона несе в собі. І дуже часто саме вік дає той життєвий багаж, який потім стає великою перевагою в професії.
ㅤ
А чи важче людям більш дорослого віку навчатися акторській майстерності?
Це не завжди просто. Акторська професія вимагає трансформації. Вона змушує знову зустрітися зі своїми страхами, затисками, невпевненістю. І коли ти вже доросла сформована людина, буває складно знову дозволити собі подивитися в очі власним страхам. Страхам від яких ти привчив себе захищати протягом життя. Але тут усе залежить не від віку, а від внутрішньої готовності рухатися. Душа ж не старіє. Якщо людина готова розвиватися – значить, вона може рости в професії. А хіба у розвитку є термін придатності?
ㅤ
Чи були у вас студенти, які кардинально змінили життя й прийшли в кіно вже у дорослому віці?
Дуже багато. Приблизно 15–20% наших студентів – це люди 35+, 40+, а іноді й 50 чи навіть 60 років. І найцікавіше, що люди у старшому віці часто приходять у професію значно свідоміше. У них уже є життєвий досвід, сім’я, бізнес, інша реалізована кар’єра. І в якийсь момент вони приходять здійснювати власну мрію. І це дуже цікаві студенти, тому вони зазвичай залишаються в професії надовго.
Успішні випускники кіношколи, які наважилися змінити життя та прийти в професію пізніше: Сергій Кисіль, Ірина Островська, Слава Бабенков, Олеся Романова, Ірина Бубякіна.
Акторська річна програма
Під час програми ви опануєте основні навички акторської майстерності та вивчите специфіку роботи актора в кіно
ㅤ
СТРАХ 3: “Я не цікавий”
ㅤ
Чи всі студенти приходять до вас уже впевненими у своїй індивідуальності?
Навпаки. Більшість студентів на початку взагалі не розуміють себе. Часто вони приходять із бажанням когось копіювати: відомих акторів, манеру гри, поведінку. Але акторство починається не з відтворення побаченого, а з пошуку власної природи. Ми завжди говоримо студентам: твоя індивідуальність – це і є твоя головна сила. Кожна людина неповторна. І саме це робить її цікавою.
ㅤ
Що ще говорите студентам, які не вірять у себе?
Найчастіше проблема в тому, що людина занадто сильно залежить від оцінки інших. Ми дуже часто стаємо тими, ким нас називали. Тому тут немає універсальної формули. Комусь потрібно дати підтримку й показати, що він рухається правильно. А комусь – навпаки: дати поштовх і допомогти перестати себе жаліти чи ховатися за страхами. Важливо навчитися дивитися не на інших, а на власний шлях.
ㅤ
Чи були у вас студенти, які на старті здавалися дуже невпевненими, а потім несподівано виростали професійно?
Постійно. Дуже часто студенти спочатку проявляють себе несміливо. Але потім усвідомлюють, що роботи попереду багато. Вони починають активно працювати над собою, та роблять величезний прорив. Треба розуміти, що формула успіху – це 98% праці та лише 2% – таланту. Люди, які готові вкладатися наповну, часто перевершують навіть тих, хто напочатку заявив про себе досить яскраво, і вважав, що однієї харизми достатньо.
ㅤ
СТРАХ 4: “У мене немає досвіду”
ㅤ
Чи запитуєте ви на співбесідах, чи навчалися абітурієнти десь до кіношколи? І чи має це значення?
«У мене немає досвіду» – це не страх, це констатація. Люди приходять у школу, а не на знімальний майданчик. Тому, наявність досвіду зовсім не є визначальним критерієм. І друге питання: якщо досвід є, то який саме? Тому що актор – це інструмент. Його потрібно вивчити, налаштувати, навчитися на ньому грати: точно, красиво, віртуозно, нефальшиво. Дуже часто люди приходять уже з “налаштованим інструментом” – зі своїми звичками, манерами, внутрішніми установками. І тоді інколи складніше не навчити з нуля, а переналаштувати те, що вже сформувалося. Іноді приходять навіть ті, хто має вищу акторську освіту, але кажуть: “хочу почати спочатку, бо чогось не вистачає”. І це теж про сміливість – дозволити собі почати заново.
ㅤ
Які навички з інших професій несподівано допомагають у кіно?
Досвід, який був у людини раніше, все одно працюватиме на неї. Бо це життєвий досвід. Якщо говорити загалом, то актор – це людина, яка грає людей різних професій, характерів і доль. І чим більше ти знаєш, вмієш і прожив у житті, тим більше це може тобі знадобитися в професії актора. Звісно, є базові речі, якими актор має володіти професійно. Наприклад, пластика тіла, координація рухів, вміння керувати своїм тілом так, щоб воно відгукувалося на внутрішні імпульси та емоції. Або голос: дуже допомагає, коли людина раніше співала чи вже мала певний досвід роботи з голосом. Загалом творчі професії розвивають у людині речі, які не завжди притаманні в повсякденному житті: емпатію, естетику, почуття смаку, розуміння психології та емоційних процесів. Тому, повертаючись до попереднього питання – чим цікавіший у тебе життєвий досвід, тим більше тобі є про що говорити як актору.
ㅤ
СТРАХ 5: “У мене немає зв’язків і знайомств”
ㅤ
Як би ви описали реальну роль знайомств і зв’язків у кіноіндустрії на фоні розширених уявлень про це?
Існує такий жарт: ти можеш завдяки зв’язкам вступити в театральний, але зв’язки не допоможуть тобі стати хорошим актором. І тут важливо зрозуміти одну річ: глядач дивиться на актора не тому, що в нього є знайомства. Він дивиться, бо йому цікаво спостерігати за цією людиною. А якщо нецікаво – він просто відволікається на телефон. І жодні зв’язки не здатні повернути увагу глядача. Чи були ситуації, коли мені телефонували й просили звернути увагу на когось? Так, були. Але цього недостатньо. Українська Кіношкола – це приватна школа, але для нас ніколи не було головною метою просто заробляти гроші. Наше завдання – випускати сильних професіоналів. І якщо людина дійсно цікава, талановита й готова працювати – її помітять.
Щодо історій про зловживання владою – подібні скандали дійсно бувають. Але це вже не про професію актора, а про людські та моральні якості. На жаль, такі речі трапляються в абсолютно різних сферах: і в політиці, і в медицині, і в освіті. Тому, на мою думку, не зовсім корректно переносити це виключно на акторську професію й створювати образ «розбещених акторів». Наприклад, часто люди дивно реагують на романтичні сцени в кадрі, але при цьому абсолютно нормально сприймають моменти, де актор плаче, виснажується або навіть ризикує здоров’ям під час зйомок.
ㅤ
Чи правда, що творчі команди й професійні знайомства часто народжуються саме під час навчання?
Звісно. Це один із наших великих плюсів. Українська Кіношкола одна з перших почала системно займатися просуванням актора та знайомством студентів із реальним ринком. Ми співпрацюємо з кастинг-директорами, агентами, режисерами, продюсерами, які приходять до нас у школу, читають лекції, знайомляться зі студентами. І саме під час цих зустрічей у студента з’являється шанс показати себе: хто він, наскільки яскравий, цікавий і професійний. Кастинг-директори постійно шукають нові обличчя, тому що ринок не може триматися лише на десяти знайомих акторах.
ㅤ
Тобто виходить, що кіношкола – це не тільки про освіту, а ще й про людей, із якими ти далі входиш у професію?
У нас усе починається з любові. Тому що Українська Кіношкола – це не просто освітній процес. Це філософія. І головне в цій філософії – зробити все, щоб у студента вийшло. Тому так, Українська Кіношкола – це про людей. Про викладачів. Про студентів. Про атмосферу. Про підтримку. Про середовище, в якому хочеться залишатися й розвиватися.
І наостанок: якщо ми говоримо про страхи, то як з ними бути?
Страх – це така сама емоція, як радість, гнів чи захоплення. Для актора це інструмент. Тому зі страхом не треба боротися. Його треба навчитися приборкувати й використовувати собі на користь. Бо страх – це енергія. І якщо ти навчишся правильно з нею працювати, вона почне тобі допомагати. Цьому також навчаємо в Українській Кіношколі.
В Українській Кіношколі триває набір на річні програми з акторської майстерності, режисури, сценарної майстерності, операторської роботи та інших кінопрофесій. Подати заявку та дізнатися деталі можна на сайті.
